Острів злочинців

– А двох браконьєрів заарештовано, – переможно виголосив Вільгельм Телль. – Міліція знайшла влас­ника човна і по нитці розплутала ввесь клубок. Браконь­єрами виявилися двоє парубків із сусіднього села за річкою.

– Так, – кивнув я головою. – Кажуть, що то Скалба-на намовив їх до браконьєрства. Та й у самого Скалбани на горищі знайдено цілу купу вичинених звіриних шкурок. Це був розбійник, страшний розбійник. Він так уподобав розбійницький промисел, що, хоч Барабашевої банди вже не було, він і далі добирав способу займатися бандитським ремеслом. Коли вже не серед людей, то в лісі серед звірини.

– У-у-у-у! – загуло на річці.

Я здригнувся. Річкою плив білий пасажирський паро­плав. Глибокий голос сирени нагадав мені мить, коли ми із Скалбаною пливли на «самі» через Віслу. Чого він скочив у річку? Чи гадав, що пощастить утекти, а тоді дістатися до давнього бункера в лісі й забрати в Гертеля ключа від схованки із колекціями? А може, просто тікав, рятуючись від кари за вбивство Плюти?

– Ходімо, – звернувся я до Ганки й хлопців.

Від згадки про страшну смерть Скалбани мене пройня­ло жахом. Не хотілося довго залишатися на острові, де сталося стільки лихого. Я подумав, що найкраще скласти намет і повернутися додому. Тут усе нагадувало ту похму­ру історію.

Зрештою мені не було тут чого робити. Колекції діди­ча Дудіна напевне незабаром відправлять до музею. І ніхто з екскурсантів, оглядаючи їх, не догадається про обставини, за яких вони були знайдені.

Ми перепливли «самом» рукав Вісли. На березі я попро­щався з Ганкою, яка колись завдала мені стільки клопоту і з якою ми тепер заприятелювали. Тоді попрощався з гарцерами, моїми хоробрими друзями. Мабуть, небагато є та­ких хоробрих хлопців, як вони. Це ж завдяки їм спійманої браконьєрів, котрі винищували звірину в лісі.