Острів злочинців
- Автор: Ненацкий Збигнев
- Серия: Пригоди самоходика #1
- Год: 1967
- Язык: украинский
- Год: Видавництво ЦК ЛКСМУ "Молодь"
- Переводчик: Катерина Гловацька
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Острів злочинців». Краткое содержание книги:
Втікаючи від Радянської Армії, поміщик-фашист заховав на території Польщі награбовані твори мистецтва. Бандити, що дізналися про це, намагаються вивезти їх. На розшуки скарбів виїздить молодий журналіст, який хоче повернути народові те, що вкрали гітлерівці. Він потрапляє на Острів злочинців, де зазнає багатьох несподіваних і небезпечних пригод, перш ніж досягає мети.
Контрабандисти. – Велич та занепад містечка. – Дідич Дунін і його колекції. – Перша згадка про розбійника Барабаша. – Смерть лісничого. – Подорож до Острова злочинців. – Дивні вигуки. – Чоловік із сокирою. – Постріли в лісі.
Містечко Антонінів має близько трьох тисяч мешканців. Його чотири вулиці перехрещуються одна з одною. В центрі містечка – ринок, його прямокутний майдан забруковано великим камінням. Біля ринку стоїть найбільша споруда – двоповерховий будинок, в ньому міститься Президія міської Ради Народової. З другого боку височить костьол, збудований із червоної цегли. Його історія сягає XIV століття, та відтоді костьол стільки разів перебудовували, що він став тепер негарною сумішшю найрізноманітніших стилів. У містечку є бензоколонка і заїзд біля невеличкого скверу, де спиняються міжміські автобуси. На головній вулиці в миршавому дерев'яному будиночку міститься кав'ярня під назвою «Барвиста» – брудно-сіра, із зеленавими плямами на стелі.
За півкілометра від міста проходить вузькоколійка, якою восени курсують до цукроварні вагони з буряками. Вздовж колії розлігся великий парк із ставом, вкритий зеленою ряскою. Над ставом ростуть гарні плакучі верби, а в глибині парку є невеличкий поміщицький палац, збудований у стилі ренесансу, його господар, граф Дунін, втік звідси 1945 року, бо, маючи на своїй совісті такий гріх, як служба в окупантів, злякався радянських і польських військ, що швидко наближалися. Графську садибу розбили на дрібні ділянки й роздали колишнім поміщицьким наймитам та бідноті з передмістя, а в палаці розмістилася сільськогосподарська школа.
Цей ренесанський палац – єдина гарна архітектурна споруда в усій місцевості. Саме містечко Антонінів бридке. Вулиці його вузькі, засмічені кінським та коров'ячим гноєм. Будиночки низенькі, переважно дерев'яні, з двосхилими дахами. Майже всі вони вже руйнуються – процвітання містечка скінчилося 1914 року, з початком першої світової війни.
До того часу за п'ять кілометрів од містечка проходив кордон між Росією і Пруссією. Жителі Антонінова займалися контрабандою – перевозили через кордон славетний російський чай. В містечку жило кілька некоронованих «чайних королів», які на контрабандному промислі надзвичайно розбагатіли. Ці «королі» мали маєтки та своїх контрабандистів, які теж жили в достатку. Отже за тих часів багатьом жителям Антонінова велося непогано, містечко розрослося, вздовж чотирьох вулиць з'явилися нові дерев'яні будинки.
Коли ж кордон пересунувся, зникли й великі заробітки. Позбавлене промислу, містечко одразу зубожіло, з роками дерев'яні будинки, яких ніхто не доглядав, стали руйнуватися. Некороновані «чайні королі» були настільки багаті, що могли й далі розкошувати. Гірше було тим, хто колись належав до зграй, що організували ці багатії.
За золотих часів контрабандистського промислу в містечку було чимало людей, звиклих до легкого й великого заробку, хоч заради нього доводилося й ризикувати. Переправляючи крам за кордон, контрабандисти завжди ризикували життям, але кожна така операція приносила величезний прибуток. Заробляли багато, розважалися бучно і швидко розтринькували зароблене.
Коли кордон посунувся далі, дехто з колишніх контрабандистів навчився якогось ремесла і почав чесно працювати. Та більшість після першої світової війни об'єдналася в численні зграї. Жителі містечка прославилися як конокради, бандити, злодії, бешкетники. В шинках і пивничках лунали пісні про давніх славетних контрабандистів та про розбійницьких отаманів. Але час робив своє, і багато контрабандистів скінчило свій вік у в'язниці.
Однак погана традиція живуча. Щось із тієї давньої авантюристичної атмосфери лишилося в містечку й через десятиліття. Після другої світової війни тут почали шастати розбійницькі банди, грабуючи мирних жителів навколишніх сіл. Але і той час минув без вороття. 1947 року міліція ліквідувала банди, і знову настав спокій.
Зрештою, всупереч своїй давній лиховісній славі, Антонінів справив на мене враження тихого і дуже спокійного містечка. Ось посеред головної вулиці хлоп'я з зеленою гілкою в руці жене кілька рябих корів. Ось, як у кожному маленькому тихому містечку, огрядні кумасі правлять теревені на розі вулиці, діди вигріваються в променях полуденного сонця на призьбах будинків, а коло них дрімають собаки. Перед заїздом я не зустрів жодного п яного бешкетника. В крамницях, як на мій погляд, було багато товарів, а в одній я навіть побачив на вітрині десятиліт-рову каністру на бензин. Такої каністри я даремно шукав би в великих господарських крамницях. Звісно, я одразу ж її купив і подався до бензоколонки.