«Аристократ» із Вапнярки
- Автор: Чорногуз Олег Федорович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - ««Аристократ» із Вапнярки». Краткое содержание книги:
Окрім соковитих слів та закусок, Ковбик полюбляв ще й середній рід і тому часто, принаймні не рідше, ніж вишукані напої типу коньяку, вживав займенник «воно».
— Жовчне якесь воно. Вип'є склянку горілки — і вуха видовжуються.
Так він відгукувався переважно про тих співробітників, хто не сидів у ті хвилини в компанії Стратона Стратоновича. Відсутнього перебирали за всіма правилами анатомії з ніг до голови, і в того виявлялося чи не найбільше негативних рис. Але варто було бідоласі наступного вечора зайняти одне із почесних місць поруч Стратона Стратоновича, як виявлялося, що він несподівано кращав ув очах присутніх, а всі погані риси переселялися в того, кого з ними цього вечора не було.
З кольорів він найбільше полюбляв жовтий і, переходячи до жіночого роду, найчастіше казав:
— Жовторота вона ще зовсім!
Жінок загалом Ковбик любив, але порівнював їх чомусь із крамницями, бо був глибоко переконаний, що будь-яка зовнішність жінки ніколи не відповідає її внутрішньому змісту.
— На вітрині одне,— казав він,— а під прилавком інше.
Що ж стосувалося чоловічого роду, то тут усі без винятку чомусь були «собачі інтелігенти» і «капловухі».
— Щось я не дуже вірю цьому капловухому,— говорив він частенько Нещадиму.— Коли я пас корів, воно ходило у школу для обдарованих!..
З цього, власне, і починалися усі післяробочі години. Бо в робочий час науковці випивок не влаштовували, хіба що траплялася якась особлива подія. Але подій особливих тут ніколи не було, чого не скажеш про випивки.
Отже, Ковбик, як ніхто, відчував музикальність слова, хоч ніколи консерваторій не кінчав — мав диплом ветеринара чи кооператора, а може, навіть два одразу: і кооператора, й ветеринара. Як би там не було, але ці його філологічні вправи давали підстави думати, що з Стратона Стратоновича міг вийти непоганий мовник, якби він цього бажав. Та Стратон Стратонович над цим і не задумувався.
Найбільшим подвигом Ковбика у житті був подвиг його юності, який він, очевидно, вигадав або від когось почув, а тоді сам у це повірив.
— Пам'ятаю як сьогодні. Заклався я з одним своїм знайомим, що вип'ю пляшку шампанського з черевичка однієї дамочки. І випив,— гордо мовив Стратон Стратонович.— Жаль, малі черевички дама носила. Півлітра не увійшло.
Людей він міряв і характеризував теж по-своєму. Коли його запитували: «Що то за товариш, Стратоне Стратоновичу?», він неодмінно відповідав:
— Той уже свою цистерну випив!
Або.
— Не вміє ні пити, ні закушувати! А як побачить водяру, аж жижки трусяться...
Була в Стратона Стратоновича ще одна звичка, його хобі: він колекціонував запальнички. І важко сказати, чого в нього було більше: оригінальних слів чи запальничок. У його сейфі ви могли побачити австрійські пістолети, французькі ейфелеві вежі, американські лінкори, німецькі ракети, чехословацькі факели, шведські велосипеди, англійські футбольні м'ячі і т. п.
Окрім оригінальних запальничок, мав аншеф, як інколи називали Стратона Стратоновича у «Фіндіпоші», трьох улюбленців: Ховрашкевича, Панчішку і Грака. Два з них, коли писалися ці рядки, вже працювали у знаменитому закладі, а третій був, як кажуть, на підході.
Тепер залишимо надзвичайно колоритну фігуру Стратона Стратоновича і розповімо про одного з його улюбленців — Ховрашкевича. А втім, ні... Ми ж зовсім забули, Що саме у ці хвилини між ними виник конфлікт.
РОЗДІЛ V,
в якому розповідається про апогей, команди, сувеніри, деякі дані з біографії, красуню офіціантку, підшлункову залозу, рідкісного індивідуума, периферію і прозорі натяки
Отож зараз, як полюбляють говорити диктори, ми запрошуємо вас не в Париж і не на острови далекої Полінезії, а знову до бенкетної зали. Але одразу скажемо: тут доведеться затриматися значно довше, бо, як відомо, скільки б на наших столах не стояло пляшок, їх все одно виявиться мало. Навіть тоді, коли б сюди підвести шланг безпосередньо з лікеро-горілчаного заводу. Так трапилося й цього разу. Але поки що все йшло за сценарієм — виголошувались за рангами тости і промови.
Бенкет досягнув свого апогея: тости уже важко сприймалися, алкогольні напої теж. Пити начебто не хотів ніхто, але виголошувати промови поривались усі. Вкрившись червоними плямами, Ховрашкевич дивився на Ковбика, як їжак на ондатру. Стратон Стратонович подав команду «закруглятися». Бубон прокашлявся і вийшов з-за столу.
— Зараз будуть вручати сувеніри, значки,— прошепотів Мурченко до Сідалковського.— Значки оригінальні. Музейна рідкість. Мрія нумізматів!
Сідалковський не відповів. Повз нього проплив Бубон. Він неначе котився по залу і так дрібно переставляв ноги, що складалось враження: унизу його хтось стриножив і тому він не йшов, а тільки дріботів.