«Аристократ» із Вапнярки
- Автор: Чорногуз Олег Федорович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - ««Аристократ» із Вапнярки». Краткое содержание книги:
— Скромність — це добре, але, як казав Чехов, щастя краще.
— Слово має товариш Василаку — керівник молдавської делегації,— дзенькаючи ножем по фужерах, підвівся високий і худий чоловік. Коли він стуляв рота, то здавалося, що у нього під довгим і тонким носом не було губів. Це Арій Федорович Нещадим, заступник Ковбика.
— Колючий,— проінформував Мурченко.
— Дорогі товариші! — з чисто молдавським акцентом почав Василаку.
Голови за столом миттю повернулися в його бік, як на голос гіда в екскурсійному автобусі. Сідалковський інстинктивно зробив те ж саме. Молдаванин був середній на зріст чоловік і такий вродливий брюнет, що Сідалковський мимоволі позаздрив.
— Йому брати б участь у конкурсах чоловічої краси, а він займається селекцією,— шепнув Мурченко на вухо Сідалковському.— Але ви перемогли б. У вас зріст, фігура. Зачіска! І...— Мурченко не договорив: Нещадим пропік його таким поглядом, що Слава несподівано почав парувати.
Після третього тосту Арій Федорович Нещадим, ворушачи, як кінь, прозорими і тонкими ніздрями, надав слово Михайлу Ховрашкевичу, котрий сидів по праву руку від Ковбика. На чистому, по-науково жовтуватому, наче пергамент, обличчі Ховрашкевича контрастно виділялися, мов краватка-метелик, густі й руді вуса. А під чорними бровами, що зрослися на переніссі, бігали маленькі живі очі: насторожені й недовірливі. Ховрашкевич підвівся, оглянув, оцінюючи, всіх присутніх і, ніби хизуючись собою, поправив картато-претензійний піджак, непоспіхом почав:
— То щоб довго не говорити, я скажу коротко... Я почну з того, як ми... «Ми» — це я маю на увазі... я б сказав, мого учителя... Точніше, нашого наставника,— він повернувся до Ковбика,— нашого, так би мовити, директора, незамінимого керівника «Фіндіпошу» Стратона Стратоновича... Бо, буду відвертий, селекційний процес, я б сказав, починається з вивчення... детального вивчення вихідного матеріалу... У даному випадку таким матеріалом були... це ви уже знаєте... північноамериканська ондатра і... наш улюблений... образно кажучи, герой дитячих віршиків і народних казок — мудрий їжак... Шляхом добору цих, я назвав би, живих організмів... з корисними для нас із вами ознаками і був створений новий вид... Так званий... Назва поки що умовна: ше-пе-он. Тобто, шапкоподібна ондатра з натуральним сріблясто-колючим хутром... Щоб не забирати у вас багато часу, я не буду багатослівним...
Перекладачам стало несподівано важко. Вони аж упріли і, зрозумівши, що упродовж цієї промови однією хустинкою, навіть якби вона була завбільшки з простирадло, не обійтися, схопилися за накрохмалені серветки. Ховрашкевич ще довго говорив про штучний добір, помісь помісей, вживаючи мудрі слова на зразок: «дивергенція», «гетерозис», «гомогенний і гетерогенний методи». Але найдетальніше все-таки зупинився на вбирному методі схрещування самок поліпшуваної породи. Хтось зробив йому зауваження, але тут же, очевидно, пожалкував про це, бо Ховрашкевич залишивши у спокої самок, повернувся до свого опонента і сказав:
— То я вам зараз поясню... Я гетерозис розумію, як гібридну силу, яка виникає при схрещуванні різних порід і... я б сказав...
Сідалковський слухав цього, як він подумки охрестив його, ціцерона «Фіндіпошу» й дедалі більше переконувався, що вершини своєї промови Ховрашкевич сьогодні так і не дістанеться, скільки б його туди не підсаджували Нещадим і Ковбик. Над Стратоном Стратоновичем, наче марево, повисли клуби випарів. Він пік раків і, ризикуючи своїми верхніми дихальними шляхами, пив холодну мінеральну воду, не думаючи про ускладнення.
— Михайле Танасовичу, мабуть, досить. Пожалійте перекладачів,— не витерпів Ковбик.— Люди з дороги потомилися, а у нас он ще скільки роботи,— показав на стіл.
— Ні, то я хочу закінчити свою думку...
— Закінчите завтра... На роботі.— Ковбик рішуче повернувся до Нещадима.— Арію Федоровичу, що там у нас далі за програмою?
— Вручення подарунків і сувенірів.
— От і надайте слово Карлу Івановичу. Ховрашкевич спалахнув, як цигарка, начинена порохом:
— То я вам скажу, монархізм...
— Махровий,— тихо потвердив Ковбик, а голосніше додав: — Та сядьте ви врешті. І пити треба менше!..
— Назріває дискусія,— прошепотів Сідалковський.— Але, здається, не наукового характеру...
РОЗДІЛ IV,
в якому розповідається про пристрасть Стратона Стратоновича, його характерні риси, подвиг юності Ковбика і його хобі
Поки дещо сп'янілий молодий і перспективний науковець «Фіндіпошу» Михайло Танасович Ховрашкевич щось доводить своєму директорові, ми спробуємо тим часом змалювати портрет Ковбика. Зросту, як ми вже пам'ятаємо, він був невисокого і чомусь усім без винятку нагадував китайського божка. Ковбик не ходив ні в музеї (хоч знав, де вони знаходяться), ні в кіно, а тим більше в театр опери та балету. Говорив найчастіше про різні закуски та випивки, і той, хто його не знав, міг подумати, що Стратон Стратонович директор кафе або шеф-кухар із тресту їдалень та ресторанів. Він так смачно розповідав про закуски, що не тільки у нього, а й у слухачів несподівано починали працювати підшлункові залози.