«Аристократ» із Вапнярки
- Автор: Чорногуз Олег Федорович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - ««Аристократ» із Вапнярки». Краткое содержание книги:
Розмовляв Стратон Стратонович надзвичайно образно. Слова були такі соковиті, як солоні кавуни взимку. Це були переважно неологізми, яких не завжди знайдеш навіть у творах сучасних письменників, не кажучи вже про словники. Згодом, у процесі розгортання дії роману, ми зможемо познайомитися з його лексиконом детальніше, а зараз наведемо бодай Два-три слова. Скажімо, на літеру «м». Тут він створив такі слова, як «мармиза», «мордоворот», «мармигало». Часто траплялися неологізми й на інші літери абетки. Наприклад, на «в» — «відшабашили». Але чи не найбільше Стратон Стратонович вживав слів на «б». Особливо йому подобалося одне слово: «бухгалтерá» — з твердим наголосом на останньому складі. Він вимовляв його з якоюсь особливою любов'ю, називаючи так усіх своїх підлеглих, хоч серед них за професією, покликанням і дипломом числився усього-на-всього один бухгалтер — Карло Іванович Бубон.
Тут слід зробити ще один ліричний відступ і сказати, що у «Фіндіпоші», як і колись на Запорозькій Січі та в спудеїв Києво-Могилянської академії, всі спеціалізувалися не тільки на дотепності, а й на вигадуванні прізвиськ. Тому, окрім своїх офіційних прізвищ, усі носили ще, інтелігентно кажучи, неофіційні псевдоніми. Мав їх і Стратон Стратонович Ковбик. Виглядаючи з вікна під час роботи, підлеглі з любов'ю казали про нього:
— Алло! Закругляйтесь: Колістрат іде,— і в ту ж мить усякі кросворди, белетристика чи така інтелектуальна гра, як розігрування один одного по телефону, припинялися. Науковці натягували разом з нарукавниками найсерйозніші маски на свої обличчя і зосереджувалися настільки, що, коли б хтось глянув на них збоку, подумав би: «Ця установа вирішила відкрити ще один закон Ньютона або вивести тваринку, яка нічим не відрізнялася б від готової шапки». Лише Стратон Стратонович дивився на це цілком тверезо і платив їм за «Колістрата» взаємністю.
— Бух-гал-те-ра-а!!! — обзивав він.— Сидите! Позіхаєте! Зранку робити нічого! У відрядження з собакою не виженеш! — 3 силою зачиняв двері і вже в коридорі ніби запитував сам себе: — Де б і собі таку роботу знайти?!
За його напускною грубістю і светром грубої в'язки билося добре й чуле серце. Однак це він від сторонніх приховував. Одні казали: «Ковбик навмисне на себе напускає такий грізний вигляд — для підтримки авторитету». Другі заперечували: може, це й так, а може, й ні. Як би там не було, але заступник директора Арій Федорович Нещадим не раз казав: «Треба, щоб у кожного підлеглого при зустрічі з начальством утворювався в душі холодок, як у морозильнику холодильника... Тільки тоді підлеглі поважатимуть начальство!» До начальства він прилучав, звісно, й себе. Треті говорили: «Якщо нас не тримати в руках, то «Фіндіпош» розвалиться, а міль вуха пооб'їдає». Четверті просто визнавали: «Кращого, ніж Стратон Стратонович, у нас не було й не буде. Він нікого не звільнить, нікому ні в чому не відмовить. Ну, трохи побурчить, обізве якимось своїм словом, але волосся ж від цього не облізе».
Це була правда. Ковбик власноручно й справді нікого не звільняв. Процедуру звільнення з «Фіндіпошу» він покладав на Арія Федоровича Нещадима, який, здавалося, від цього мав неабияке задоволення. Сам же Ковбик неодмінно йшов на цей час у відпустку, бо не міг, як він казав, переносити розлуку без сліз і ридань. Колективу, який дружно проводжав Стратона Стратоновича в усі вимушені поїздки (на лікування, відпочинок, симпозіуми) на пероні чи в аеропорту (звідки вже там директор брав старт), він по-батьківському нагадував:
— Тільки ви знайдіть уже цьому жовчному типові роботу, а тоді звільняйте. Та так, щоб без суду...
Судів він, як і недовареної та старої свинини, не терпів.
Ховрашкевич вискакував на підніжку вагона, звідки його намагалася збити жовтим згорнутим прапорцем провідниця, і запевняв Стратона Стратоновича, що все буде добре, нехай той не хвилюється.
— Буде вам сумно, то я приїду. Незважаючи ні на що! — гукав він вже з перону, і на привокзальний бетон падала важка чоловіча сльоза Ковбика.
Як бачимо, Стратон Стратонович мав справді ніжну, батьківську душу. У нього налічувалося кілька позитивних рис. Втім, директор має ще одну, додаткову позитивну рису, але про неї знав тільки він сам.