Залізна шапка Арпоксая
- Автор: Гулько Лідія
- Серия: Пригоди Мишка в піднебесній Гойтасира #2
- Язык: украинский
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Залізна шапка Арпоксая». Краткое содержание книги:
Для допитливих читачів, що цікавляться давніми цивілізаціями, релігіями і легендами, а ще мріють побувати на дні Гостинного моря і побачити танець смерті риби-меч. Бо Мишко цей танець бачив…
— А-а-а-а, виходить, через це скіфів усі племена бояться. Навіть Дарій, що називав себе сонцем, прекрасним і хоробрим, так чкурнув зі своїм військом, що жаби у болоті від сміху лопались, а раки навприсядки танцювали. Татко мені розповідав, що скіфо-перська війна…
Мишко не доказав. Зупинився і стояв із роззявленим ротом та витріщеними очима. І було від чого заклякнути.
Кілки, що випиналися з огорожі, сплетеної з вербових лоз, «прикрашали» людські голови. Хлопчик повільно переводив погляд від кудлатих голів, до балабухів брунатного кольору, що гнили. Між ними стирчали також черепи. Шкіра, що обтягувала їх, почорніла на сонці, потріскала від негоди і хвиських вітрів.
Голос у хлопчика зовсім пропав. Він доторкнувся до супутниці. Пальцем указав на кілки з наштрикнутими людськими головами. Елісса спокійно пояснила:
— На цьому кутку раніше жили таври. У них заведено на палях тримати голови своїх ворогів. Не бійся. Однаково Ламія всіх таврів забрала. Їхні мазанки пусті. О, ми вже майже на місці. Я цю башту найбільше люблю. З неї видно і море, і степ. Звідси і до брами недалеко.
— А скільки всіх башт?
— Великих чотири. Малих я не рахувала.
Почулося лопотінням босих ніг. Підлетів захеканий Лулі.
Здивована Елісса випросталася. З обуренням кричала на брата:
— Де торба з харчами? Братику, я голодна, я їсти хочу!
Лулі щось завзято пояснював сестрі своєю без’язикою мовою. Елісса безнадійно махнула на нього рукою. Із серцем сказала:
— Каже, що Тіфона злякався.
Мишко проковтнув слинку — він теж зголоднів.
Діти прилипли до вузьких отворів у грубезній стіні й споглядали довкілля. З висоти картина проглядалася далеко і губилася ген-ген у сірому небі.
Мишко, що прибув з боку моря, розглядав протилежний від моря бік. Його рівнинний рельєф зеленів і лише на горизонті, де зливався з небом, був мерехтливо-срібним. Відразу за ровом, мов гриби, сиділи мазанки, вкриті очеретом. До цих присадкуватих хатинок горнулися клаптики городів. А ще далі — то вже оброблені поля.
Хлопчик відмітив на обробленій людиною землі безпорядок. Де бачено, щоб у пору активної вегетації тварини на ділянках товклися. Коні, вівці, кози, череди сірих корів вільно випасали посіви пшениці, жита, ячменю, проса. Також витоптували цибулю, часник, горох, які вирощували селяни.
А ще Мишка мучило питання: куди його переніс змій? Де на карті України це місто? Елісса назвала його Каркідою. Запитати Еліссу прямо він не наважився, щоб не викликати підозри. Вирішив діяти обережно, не прямо. Спитав байдужим голосом:
— Еліссо, ти з братиком скільки років у Каркіді?
Дівчинка відірвалася від стрільниці. Буркнула:
— Багато.
Вона інтуїтивно відчула в Мишковому запитанні хитрість.
— Назви цього моря ти, звичайно, не знаєш, — ішов до своєї мети Мишко.
— Не вгадав. Знаю. Гостинне.
— Не зовсім правильно, — поважно, голосом учителя, поправив Мишко. — Скіфи це море називають Понтом Евксінський. Треба знати.
— Ой, потрібні мені скіфи.
Елісса підняла босу ногу і почухала нею другу. З викликом сказала:
— Я більше люблю наше, Внутрішнє[8] море. Вода у ньому лагідна, тепла. Наче матусині обійми.
Мишко вдався до дипломатичного ходу.
— Я давно не був у Каркіді. Скажи, Еліссо, до Ольвії звідси далеко?
— Ні, не далеко, — заспокоїлася дівчинка. — Лулі там був. Розказував: коли поверталися, то Борей[9] дув у їхні вітрила. Тому вони швидко приплили назад.
Елісса пильно подивилася на Мишка. Несподівано спитала:
— Михайле, ти хочеш знати, як називають ця землю?
Хлопчик щось невиразне відповів.
— Я чула різні назви, — сказала дівчинка і запнулася.
— Які? — нетерпляче запитав Мишко і теж запнувся, бо злякався, що запитанням себе видав.
Елісса безтурботно відповіла:
— Одні називають цю землю Скелястим півостровом, інші Таврикою. А я хочу додому, в Арадське царство.
Згадавши Арад, Елісса некрасиво згорбилася. Такою почовгала до брата.
Мишко повернувся до стрільниці. Він роздумував: «Таврикою, розповідав татко, називали колись Кримський півострів. Якщо Каркіда на Кримському півострові, то до Ольвії, коли добиратися морем, дійсно, не далеко».
Тим часом Лулі побачив удалині щось незвичайне. Хлопчик енергійно розмахував руками і неспокійно гудів. Мишко прогнав задуму.
8
Середземне море.
9
Бог північного вітру, син Зоряного неба і Ранкової зорі.