Поштова лихоманка
- Автор: Пратчетт Теренс Дэвид Джон
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-772-2
- Переводчик: Олександр Мехельсон
- Жанр: Юмористическая фантастика
Электронная книга - «Поштова лихоманка». Краткое содержание книги:
— Але ж зараз темно, — зауважив Мокр.
Його візаві обдумали цю інформацію.
— Кажани, — сказав Схиблений Ал. — Ми намагаємося вивести поштових кажанів.
— Не думаю, що вони аж так прив’язані до домівки, — сказав Мокр.
— І це трагічно, еге ж? — сказав Алекс.
— Я підіймаюся сюди ночами, бачу ці пусті сідала і ледве стримую сльози, — пожалівся Непевний Адріян.
Мокр зміряв семафорну вежку поглядом. Вона була десь із п’ять людських зростів заввишки, з важелями керування на полірованій панелі біля підніжжя. Вона мала... професійний і доглянутий вигляд. А ще — портативний.
— Не думаю, що ви розводите тут хоч якихось птахів, — сказав він.
— Кажани — ссавці, — зауважив Нормальний Алекс.
Мокр струсонув головою.
— Ховаєтеся по дахах, маєте власний семафор... ви — «Димний Гну», чи не так?
— О, тепер я розумію, чому ви начальник пана Шеляга — з отаким розумом, — сказав Нормальний Алекс. — То як щодо чаю?
Схиблений Ал витягнув зі свого кухля голубине перо. В голуб’ятні щільно стояв задушливий запах гуано.
— Щоб тут жити, треба справді любити птахів, — сказав він, стромляючи перо в бороду Нормального Алекса.
— Вам це вдається, еге ж? — сказав Мокр.
— Я цього не казав, погодьтеся? Та й не живемо ми тут. Просто тут зручний дах.
У голуб’ятні, звідки голубів, фактично, вижили, було тіснувато. Але завжди знайдеться голуб, який зуміє продертися через дротяну сітку. Божевільні очиці птаха спостерігали за ними з кутка, а його гени ще зберігали спогади про часи, коли він був гігантською рептилією, яка могла б перекусити всіх цих чотирьох мавпячих синів одним укусом. Навколо валялися частини розібраних механізмів.
— Панна Любесерце розповіла вам про мене, правильно? — спитав Мокр.
— Вона сказала, що ви не цілковита дупа, — поінформував Непевний Адріян.
— А в її вустах це висока похвала, — докинув Нормальний Алекс.
— І ще вона сказала, що ви такий хитрокручений, що пролізете скрізь без різьби, — додав Непевний Адріян. — Хоча коли вона це казала, то усміхалася.
— Це не обов’язково означає щось добре, — сказав Мокр. — А звідки ви її знаєте?
— Ми працювали з її братом, — сказав Схиблений Ал. — У вежі на Другій відмітці.
Мокр слухав. Це був цілий новий для нього світ.
Нормальний Алекс та Схиблений Ал були в семафорній справі ветеранами; вони працювали в ній уже майже чотири роки. Потім компанію захопив консорціум Злотного, й вони вилетіли з «Великого шляху» того ж самісінького дня, коли Непевний Адріян вилетів з димаря Гільдії алхіміків — тільки в їхньому випадку причиною було небажання приховувати своє ставлення до нового менеджменту, а в його ситуації причиною була недостатня швидкість рухів, коли в пробірці щось забулькотіло.
Врешті-решт усі вони потрапили до «Нового шляху». Вони навіть вклали в це гроші. Як і чимало інших. Ця система могла похвалитися всіма можливими технічними новинками, була дешевшою в експлуатації, це було як підкована блоха і ще пів десятка чудернацьких створінь. А потім Джон Любесерце, який ніколи не забував про страхувальний трос, приземлився на капустяне поле — і це був кінець «Нового шляху».
Відтоді тріо підробляло на будь-якій роботі, яку тільки погоджувалися дати новим квадратним гвинтикам у світі старих круглих отворів — але щоночі, високо над головами, семафори продовжували сяяти своїми повідомленнями. Вони були такими близькими, такими заманливими, такими... доступними. При цьому всі розуміли — хай і не знали, а тільки здогадувалися — що «Великий шлях» вкрадено, навіть якщо це й назвали по-іншому. Тепер компанія належала ворогові.
Відтак вони заснували маленьку неформальну компанію в складі самих себе і почали використовувати «Великий шлях», приховуючи це від самого «Великого шляху».
Це теж було трохи схоже на крадіжку. Навіть дуже схоже. Власне, крадіжкою це й було. Але це не каралося законом, бо ніхто не міг довідатися про сам факт злочину — й хіба це крадіжка, коли вкрадене нікуди не зникає? А чи крадіжка це, якщо крадеш у злодіїв? І взагалі, будь-яка власність — крадіжка, якщо ця власність не моя.[63]
— То ви — як там воно називається... кракери? — запитав Мокр.
— Саме так, — підтвердив Схиблений Ал. — Бо ми можемо кракнути систему.
— А ви не надто драматизуєте, враховуючи, що просто користуєтеся лампами?
— Так, але «світильники»[64] було вже зайняте, — сказав Нормальний Алекс.
63
Пародія на знаменитий афоризм «Власність — це крадіжка» одного із засновників анархізму П’єра-Жозефа Прудона (1809–1865). — Прим. пер.
64
В оригіналі «flashers», від слова «спалах», але у сленговому значенні — «ексгібіціоніст». — Прим. пер.