Любов дика та прекрасна

— Напрочуд затишно, люба кузино Марґарет. Ви, Леслі, маєте особливий хист змушувати кожного почуватися бажаним гостем. Маю надію, що всі ваші кімнати такі самі гарні.

— О, так, Джеймсе, — відповіла Меґ. — Можна я називатиму вас Джеймсом? Зрештою, я могла б бути вашою матір’ю. — Вона потиснула його руку та всміхнулася, наблизивши своє обличчя до його. Очі Меґ лагідно поблискували, і Кат запитала себе, чи не схибнулася свекруха. Чому в біса Меґ отак по-дурному залащилася до нього?

— Я мала б оселитися в домі для вдів, — провадила далі літня жінка, — але найчастіше я буваю тут, у замку. Я мешкаю в південному крилі, де сонце прогріває мої старі кістки. Покої графа — у східному, ранкове сонце рано будить його й наказує братися до справ — так уже тут заведено.

«Господи, — подумала Кат, — звідки вона бере всі ці дурниці?»

— Королівські покої завжди були тут, у західному крилі, тож високошановним відвідувачам не доводиться рано прокидатися, але після ранкового полювання їхні кімнати сповнені теплим пообіднім сонячним світлом, — урочисто закінчила Меґ.

— Який чарівний і поміркований звичай, — відповів король. Він звернувся до Кат, що досі стояла мовчки: — Ви вже не живете в графських покоях?

— Ні, сір. — Кат благочестиво опустила очі.

Меґ базікала далі:

— О, ні, Джеймсе! Ми переробили ці кімнати для маленької Белли. Покої Кат просто тут, у західному крилі, у вежі! Вона була улюбленицею своєї прабабусі, а наша найдорожча Мем жила в західній вежі. Отже, коли Кат мала обрати собі помешкання, її вибір спинився на кімнаті Мем. Що ж, тут є навіть таємний хід, що веде до цих кімнат!

— Меґ! Це ж родинний секрет, — м’яко дорікнула Кат.

— Аххх, — зітхнув король, — але ж я з вашої родини, любенька Кат. Розкажіть мені, тітонько Меґ, що там із тим таємним ходом?

Меґ хитро всміхнулася.

— Я не знаю напевно, — відповіла вона, — а от Катріона знає. Ну ж бо, люба. Я часто згадую, як Мем, усміхаючись, говорила про той секретний хід, у який вона впускала Коліна Хея, коли він заходив погостювати. Я знаю, що тобі відомо, де він є, і що тягнеться він просто до цієї кімнати, еге ж?

Кат завагалася, потім тихо вимовила:

— Так, є.

Король силкувався не виказувати своєї нетерплячки. Було зрозуміло, що він подобається старій і вона вигадливо намагається допомогти йому.

— Ну ж бо, Кат, не соромся мене. Що там із тим таємним проходом? Він справді тут є?

Графиня пройшла спальнею до каміна й натиснула на троянду, вирізьблену ліворуч від нього. Прочинилися маленькі дверцята. Узявши засвічену свічку з настінного світильника, Кат дала рукою знак іти за нею. У мерехтливому світлі вони пройшли два з половиною прогони прохолодним покрученим коридором. Кат зупинилася. Простягнувши руку, доторкнулася до візерунка на одвірку. Знову розчахнулися дверцята. Ступивши в пройму, вони опинилися в кімнаті, яка, поза сумнівом, була жіночою спальнею.

— Дивовижно! — захоплено видихнула Меґ.

Король лише всміхнувся.