Любов дика та прекрасна
- Автор: Смолл Бертрис
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-4109-1
- Переводчик: Наталья Третьякова
- Жанр: Исторические любовные романы
Электронная книга - «Любов дика та прекрасна». Краткое содержание книги:
Приголомшена, Кат ясно усвідомила, що нічого не відчуває. Її тіло, яке завжди віддавалося солодкій любовній пристрасті, не відповідало. Вона слабко спробувала пручатися під ним. Сприйнявши цей порух за вияв жадання, Джеймс просунув коліно між її стегон та проштовхнувся в неї. Він так глибоко поринув у свою власну пристрасть, що не помічав, що його коханка нічого не відчуває.
Кат замлоїло від страху, що король може прочитати її думки, і вона почала рухати стегнами йому назустріч, шепочучи ласкаві слова Джеймсові на вухо. Було зрозуміло, що він нічого не помітив, і коли його пристрасть вибухнула над нею бурхливим спалахом, вона обійняла його руками і, опустивши повіки, ніжно промуркотіла щось ласкаве.
Вдоволений, король лежав на ній, важко дихаючи.
— Боже-світе! — вигукнув він. — Я не знаю жодної дівки, подібної до тебе, Кат! Ніяка жінка зроду-віку не задовольняла мене так, як ти! — Король скотився з коханки, сперся на лікоть і поглянув на неї. — Чи було тобі так само добре, кохана? Я розумію, що в тебе вже багато місяців не було чоловіка. — Він грайливо покусував її груди. — Чи добре тобі зі мною, Кат?
Вона відвернулася від нього. На якусь мить їй відібрало мову. Тепер Кат розуміла, як почуваються всі повії світу. Сльози тихо котилися по її обличчю. Король перевернув її на спину та ніжно витер сльози з її щік.
— Мене називають мудрим королем, — мовив він, — але з жінками я заплішений дурень. Патрик був останнім, хто тримав тебе в руках і любився з тобою. Я бачу, що ти ще не змирилася з тим, що він мертвий. — Король обійняв її. — Я кохаю тебе, моя леді з Ґленкірка. Я неабияк сумував за тобою, Кат. Я страшенно хотів, щоб ти стала моєю. Не плач, кохана. Патрик був би радий, якби дізнався, що ти в безпеці зі мною.
Вона відповіла придушеним звуком, який Джеймс сприйняв за вияв іще глибшого болю, і він іще дужче пригорнув її до себе.
Він легенько стиснув її, а потім відпустив, підвівся з ліжка й пройшовся по кімнаті.
— Я поки що залишу тебе, люба моя, бо цей день геть знесилив тебе. Я це бачу. — Відчинивши таємний прохід, король ступив у нього й побажав: — Солодких тобі снів, кохана моя красуне. — І двері за ним зачинилися.
«Хоч раз у житті, — подумала Кат, — Джеймс дав мені спокій саме тоді, коли потрібно». Вона простяглася на спині, підклавши руки під голову, і дивилася на оксамитовий балдахін над ліжком. Що з нею сталося? Вона завжди вважала свою чуттєвість мало не прокляттям, але тепер жадала повернути її! Досі лише одного разу її тіло відмовлялося відповідати, і це було після тієї страшної ночі, коли Патрик і король по черзі ґвалтували та принижували її. Зрештою вона впоралася з цим. Що було не так цього разу? Щось із Джеймсом? Чи з нею? Король пробуде тут іще принаймні п’ять ночей, тож їй треба було щось робити.
Що Катріона могла вдіяти? Вони вирішила вдавати пристрасть і благати Бога, щоб їй удалося перехитрити короля. Кат потрібно було поговорити з тим, хто зрозумів би цю проблему, і була лише одна людина, яка могла б їй допомогти.
Хоч Адам Леслі вставав рано, його дружину Фіону довелося будити її служниці.
— Сьюзен каже, що її господиня Кат хоче побалакати з вами. Вставайте, господине Фіоно! Я принесла ваш халат. Швидше! — підганяла сонну леді її служниця Флора.
Фіона підвелася з ліжка, натягла на себе халат і втямила, що її ведуть занедбаним коридором замку до Катріониних кімнат у західній вежі. Там на неї нетерпляче чекала її прекрасна кузина.
— Залиш нас, Сьюзен! Я покличу тебе, коли ти будеш потрібна. Якщо хтось запитуватиме, кажи, що я ще не прокинулася.
Коли дівчинка зачинила двері, Фіона налила собі келих розбавленого водою вина й завважила:
— У тебе такий вигляд, ніби ти взагалі не спала.
— Я й справді не спала.
Фіона розтяглася на ліжку.
— Давай угадаю, — мовила вона. — Це знову король. Я чудово розумію, що він усе ще жадає тебе. Минулого вечора у великій залі він ледь відводив від тебе очі. Цього разу, Кат, тобі не втекти. Зрозуміло, що він вирішив дістати тебе.
— Він уже дістав, Фіоно, — сухо мовила Кат, — і пішов від мене щасливий. Є лише одна проблема. Я нічого не відчувала. Він залишається таким самим управним коханцем, як і завжди, і, бачить Бог, мені це було потрібно, а проте я анітрохи не збудилася. Учора ввечері він так прагнув оволодіти мною, що нічого не помітив. Але що ж буде сьогодні? Боже мій, кузино! Що мені робити? Фіоно, даруй мені, але перш ніж ви з Адамом побралися, у тебе було багато коханців. Тебе всі вони збуджували чи з деякими ти лише вдавала це? Я не вмію прикидатися!