Печатка Святої Маргарити
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #2
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-001-9
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Печатка Святої Маргарити». Краткое содержание книги:
Виконуючи завдання, Марко опиняється у вирі нових, сповнених небезпеки пригод. Йому належить пройти майже втраченим за віки слідом, не загубити самого себе, дати відсіч підступам ворогів та зберегти віднайдене кохання…
Лора Підгірна — випускниця історичного факультету Кам’янець-Подільського університету, журналістка та громадська діячка, автор проекту «Літературний туризм». Представлений роман є продовженням її успішного дебюту — українського історичного вестерну «Пригоди Марка Шведа. Червона Офелія» (2017 р.)
Просто перед ним у сірому костюмі, дещо потертому, наче його господар уже давно не носив нічого іншого, стояв чоловік. Незнайомець щиро усміхався білозубою посмішкою, безпардонно готуючись присісти за Марків стіл.
Його обличчя, вихудле, а від того довгобразе і бліде, свідчило: незнайомець, вочевидь, нечасто міг дозволити собі повноцінний обід. І до Марка його привели зовсім не пошуки рідної російської душі, а сподівання отримати хоч щось на прожиття.
— Извините, любезный, я не расположен общаться, — проказав Марко, вдивляючись у обличчя незнайомця. Десь він уже бачив цього чоловіка… Тільки ось де?
— А я не отниму много Вашего времени… — проказав той, анітрохи не збентежившись. — Извольте взглянуть… То, без чего ни один русский сегодня не обойдется в Харбине.
Він так само безцеремонно поклав на стіл, просто на білосніжну скатерку, свою стару валізку… I Марко пригадав! Пригадав, коли побачив уже знайомі напівздерті наклейки на її прочовганій поверхні…
Це був той самий незнайомець, що їхав із ним в одному купе з Варшави до Тернополя…
Незнайомець діловито розкрив свою валізу і почав у ній щось перебирати, промовляючи:
— Нет, это не то! И это не то… И это… Ах, вот оно!
Марко уже із зацікавленням дивився на незнайомця, що опинився із ним тут, в Харбіні, одній і тій же ресторації.
Чоловік дістав якусь книжечку.
— Вот! — зі щирою посмішкою він просто вклав її Маркові у руки. — Не отказывайтесь от возможности узнать здешний народ поближе, любезный! Этот труд поможет Вам сориентироваться, как говорится, на местности!
Марко кинув оком на палітурку, прочитав напис і зайшовся сміхом.
«Краткое пособие по выживанию для путешествующего русского человека, оказавшегося волею судьбы либо проездом в Харбине».
— Пожалуй, я приобрету Ваше пособие, — проказав Марко, дістаючи гроші. — Я как раз заброшен волею судьбы…
Незнайомець клацнув замком валізи і зняв її зі столу, залишивши на скатертині чорний слід від вакси, якою, вочевидь ваксував валізу для надання їй більш пристойного вигляду…
На столі залишилася його книга.
— Как Вас зовут, любезный? Где Вас найти? Вдруг моим знакомым, таким же путешествующим и оказавшимся волею судьбы в Харбине, захочется приобрести еще несколько экземпляров? — поцікавився Марко, намагаючись надати своєму обличчю найсерйознішого виразу.
— Вы всегда меня найдете здесь, в пельменной «Донг-Фанг». Но учтите, пособия я печатаю по предварительному заказу… Спросите у здешних официантов Остапа Бендера… К Вашим услугам. К сожалению, моя судьба сама является ярким примером того, что значит быть человеком, волею судьбы заброшенным в Харбин…
— А что произошло у Вас на родине?
— Увы… — Бендер зітхнув і розвів руками. — Я всего лишь пешка, пострадавшая в ходе большой игры… Когда падает король, падают и рядовые. И утешения в том мало, что они падают в одну и ту же коробку… — багатозначно додав він.
— Ну, — усміхнувся Марко, — если, конечно, считать, что Харбин — это коробка.
— Вы правы! — поспішно відповів Бендер. — Харбин куда лучше преждевременной могилы. Хотя, так или иначе, все мы смертны. Видите ли, мои злоключения сделали меня философом!
«Значить, Мальцева, швидше за все, розстріляли… — майнула думка у Шведа. — Інакше оцей не опинився 6 аж на краї землі, у пельменній „Донг-Фанг“, і не пропонував би першому зустрічному свої „геніальні“ посібники… Іван же покровительствував йому!»
Незнайомець, поміж тим, рушив далі, підходячи до столів і пропонуючи свій дивакуватий посібник…
До столу підійшов офіціант-китаєць.
Ламаною російською він запропонував Маркові обрати те, що у «Донг-Фанг» замовляють найчастіше — китайські пельмені.
Замовивши велику чашку зеленого чаю, місцеву горілку та порцію пельменів, Марко одним духом ковтнув гірку пекучу рідину… Хухнув в кулак, відчув, як вона розтікається по тілу, зігріває зсередини.
Відклавши палички вбік, дістав зі згорнутої конвертиком полотняної серветки завбачливо принесені офіціантом виделку та ніж.
Соковиті, гарячі пельмені «Донг-Фанг» смакували попри всю свою екзотичність так само, як і Маруньчині вареники з м’ясом — неймовірно.
Чи, може, то він так зголоднів з дороги?
— Дві горілки з мартіні. Shaken not stirred.
Швед здивовано подивився на жвавого молодика, що, замовивши офіціанту коктейль, всідався за його стіл, не чекаючи на запрошення.
«Струсоніть, не змішуючи? — переклав Марко мимоволі. — Цікаво, тут усі такі безцеремонні? Але у нього начебто добра британська вимова».