Печатка Святої Маргарити

* * *

Уже на півдорозі до Тернополя, сидячи на передньому сидінні автомобіля пана Шидловського, Марко відчув страшенну втому. Так, наче кожен м’яз волав про відпочинок.

У його обіймах дрімала Елізабет, занурившись обличчям між плечем та шиєю…

Усе заднє сидіння, застелене картатою рядниною, було закладене мішками. Знизу — невеликі, опецькуваті мішки зі скарбами. Зверху на них — мішки із борошном. Щоразу, коли автомобіль втрапляв у якусь ямку, пан Шидловський закашлювався. Мав алергію, і борошняний пил дер йому горло.

До Тернополя дісталися щасливо. Вже при самому в’їзді Шидловського зупинили, та дізнавшись, що повертається із мливом з Підволочиська, а у салоні — рахівник та його хвора дружина, що повертається від матері, не стали затримувати.

Поки Елізабет розмовляла з пані Юстиною, готувала канапки та стелила ліжко у наданому їм номері, Марко із паном Шидловським вивантажили борошно, а далі — золото. Позносили усе до возівні, а там — у сховок в підлозі.

— Тільки не затягуйте із цим… — проказав пан Шидловський. — Треба його якось надійніше заховати, а то у Тернополі дуже непевно. Та й до кордону занадто близько.

Уже після прохолодного душу, стомлений ущент, так-сяк перекусивши кількома канапками та чашкою чаю, заліз під ковдру, до Елізабет. Обійняв її.

— І все ж… Лізо, — прошепотів їй, сонній, на вухо. — Чому ти пішла слідом за мною і Зоєю до плебанії?

Вона торкнулася поцілунком його очей, губ, притулилася щокою до його щоки.

— Через ревнощі, — відповіла просто, ховаючи обличчя у нього на грудях. Я ж жінка, Марку… Жінка, яка тебе кохає. Через ревнощі, Марку, тільки через них. Мені раптом здалося… А тепер… давай або спатимемо… або…

— Або кохатимемось, — проказав він тихо. — Бо тепер і я уже отак просто не засну…