Печатка Святої Маргарити
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #2
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-001-9
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Печатка Святої Маргарити». Краткое содержание книги:
Виконуючи завдання, Марко опиняється у вирі нових, сповнених небезпеки пригод. Йому належить пройти майже втраченим за віки слідом, не загубити самого себе, дати відсіч підступам ворогів та зберегти віднайдене кохання…
Лора Підгірна — випускниця історичного факультету Кам’янець-Подільського університету, журналістка та громадська діячка, автор проекту «Літературний туризм». Представлений роман є продовженням її успішного дебюту — українського історичного вестерну «Пригоди Марка Шведа. Червона Офелія» (2017 р.)
Та з такою фізіономією далеко не підеш, тож тепер тут, у Волочиську, під начальством Кашина контрабандистів пантрую… Вчу їх ділитися заробленим із представниками радянської влади, — завершив Кость свою розлогу розповідь.
— То тобі, Костю, ніяк не второпаю, — проказав Марко, — наговоритися зі мною треба було? То поклади зброю і поговоримо…
Чорницький криво усміхнувся.
— Ні… мені із тобою, Шведе, говорити більше немає про що. Тепер я вже не той, що межується, не знаючи, до кого пристати. Тепер я на своєму місці, Марку!
— В дупі ти, Костю, у ще гіршій дупі, ніж був, а не на своєму місці! — відказав Швед. — Бовтаєшся, як лайно в ополонці, як і раніше… Тільки про те, що Юрко, собака більшовицька, вижив і тебе вкотре задурив, пошкодуєш іще не раз. Зізнаюся, поява твоя була більш ніж ефектною і несподіваною для мене. Тільки от даремно ти це все… Бо у душі ти так і залишився безхребетним, як і був. Танцюєш під ту дудку, яка тобі грає. Порфирій першим тебе і пристрелить, коли на поверхню спливуть твої з ним спільні оборудки.
Чорницький похитав головою.
— А як вони спливуть, Шведе, коли ти звідсіля живим не вийдеш? Я ж не для того тебе заманював! А Зоєчка мовчатиме, якщо, звісно, жити хоче. Ну, а начальству нашому, ти не турбуйся, я відрапортую честь по честі, що ти — петлюрівський недобиток, ворожий агент, що втерся у довіру під іменем якогось Валеріана Клєвєрова. Друзяк твоїх… Жезніка і Семенюка теж прихопимо за матню. Давно за ними спостерігаю. Ну і по ходу діла дізнаємось, хто та німа, що у Жезніка на млині об’явилася. Чи не зв’язкова твоя часом…
Швед побачив, ба навіть, швидше, відчув, як за плечима ворухнулася Зоєчка.
— Костю… Але ти обіцяв мені… ти обіцяв, якщо приведу його… ти обіцяв не до смерті. Ти обіцяв, пам’ятаєш? Обіцяв тільки провчити його за те, що зі мною він так обійшовся… — раптом прошепотіла вона.
— Замовкни, дурепо пришелепкувата! — гаркнув до неї Чорницький. — Замовкни, бо ляжеш разом із ним. Чи ти думаєш, я панькатися із тобою буду?
— Але Костю… Так не можна! — проказала Зоя тремтячим голосом. — Ти не розумієш, Костю! Він врятував мене! Порфирій застрелити мене хотів, а товариш Клєвєров мене урятував!
— Шкода, що не пристрелив! Однією продажною підстилкою у комендатурі було б менше! — виплюнув Чорницький. — До того ж я казав тобі, Зоє, ніякий він не Клєвєров, а ворог радянської влади і засланець!
Марко напружився, буквально відчуваючи, як кам’яніє кожен м’яз на тілі. Якщо чекати на слушний момент, то ось він! Поки Кость сперечається із Зоєю.
— Гаразд! — пирхнув Чорницький. — Прощавай, Шведе! І знай, не було такого дня після того, як ти застрелив Олесю… — бо для мене вона була Олесею… моєю Олесею — коли я не проклинав тебе подумки тисячі разів за усі мої страждання. Коли б я не бажав застрелити тебе ось так, як зроблю це зараз… Я ж кохав її. Кохав! А ти… ти знищив усе, усе моє! Ти знищив мене, Шведе! І ось ми знову зійшлися тут, у Тарноруді! Може, то фатум, Шведе? Як гадаєш?
Марко перевів погляд на дуло револьвера у руках Чорницького.
Відстань була занадто малою, аби Чорницький не влучив у нього. Він не встигне ні вибити зброю з рук Костя, ні ухилитися від пострілу, ні, тим більше, вистрелити у Чорницького сам.
Чорт… Невже доведеться загинути отут, у плебанії, від рук людини, яку давно вважав мертвою?
Давня фобія знову зашепотіла у вухо: скільки разів ти дивився в очі вірній смерті, та жодного разу не думав, що вона буде такою дурною та безславною… Правда? Навіть у тій вбиральні французького борделю на одній із найзатхліших вуличок Константинополя смерть від руки Гінзбурга виглядала б майже геройською. А тепер…
Чорницький підморгнув до нього. Зухвало, нахабно… та у цю мить якась тінь майнула за його спиною.
Марко не встиг і оком змигнути, як пролунав постріл. Його заглушив голосний Зойчин вереск.
Кость Чорницький випустив револьвер, наче уві сні, підняв руку, притулив її до шиї… Звідти бив кривавий струмінь, заливаючи яскраво-червоним підборіддя та одяг.
Ще один постріл — і Кость повільно осів на підлогу, просто у криваву калабаню, що розпливалася під ним все далі.
За ним у дверях стояла Ліза, міцно стискаючи у руках зброю.
Чорницький ворухнувся, потягнувся рукою до свого револьвера, що лежав у калюжі крові, і перш ніж Марко ударив його ногою по руці, Чорницький натиснув на спусковий гачок…
Куля, що призначалася Маркові, не зуміла так швидко змінити свою траєкторію. Полетіла навпростець. Зоя скрикнула і, як підкошена, впала на підлогу.