«Аристократ» із Вапнярки
- Автор: Чорногуз Олег Федорович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - ««Аристократ» із Вапнярки». Краткое содержание книги:
— Але...
— Без «але». Давайте без «але», а то ми так далеко зайдемо. Сподіваюсь, ви не відмовляєтесь від своїх слів?
— Пробачте, але це...
— Сядьте. Ви завжди поводились, як найзразковіший і найдисциплінованіший товариш. Я вас не впізнаю. Так-от, я й товаришів запитаю: чому ви, Панчішко, вчинили бійку з Ховрашкевичем у Карла Івановича на квартирі?
— Яку бійку? Йолі-палі!
— Панчішко, не лайтесь. Не міг же Арій Федорович просто так дзвонити у міліцію? Чому? — тихо повторив Стратон Стратонович, але це коротеньке «чому» прозвучало, як постріл.— Хто з вас бився? Ви, Сідалковський?
— Ні,—твердо і впевнено відказав той. — Бійка прикрашає життя, але спотворює обличчя.
Ковбик махнув рукою, мовляв, зараз не до ваших цитат, і повернувся до Масика:
— Ви, Панчішко?
— Я вже казав.
— Ви, Карле Івановичу?
— Шановні, це дикість... До такого додуматися...
— Ясно,— перебив його Стратон Стратонович.— Бійки ніякої не було. Був дзвінок, була міліція і, вибачте, Арію Федоровичу, стався пшик. Фокус не вдався — факір помер... Що ви на це скажете, Арію Федоровичу?
— Але... але, коли я залишав будинок Карла Івановича, п'яний Ховрашкевич схопив за груди Панчішку, а Карло Іванович...
— Шановний,— підвівся з місця Бубон. — Мало того, що ви зіпсували моїй дружині іменини... Тепер ви...
— Що ж тоді виходить, Арію Федоровичу? Виходить, та ж сама каністра зі спиртом?!
— При чому тут спирт?
— А при тому, мій любий, як ви полюбляєте висловлюватися, що свого часу ви намагалися споїти мене, розпустивши плітки, мовляв, я п'яниця, і збиралися спровадити мене в Глеваху... Мені здається, цей випадок ще свіжий у вашій пам'яті... Ви мене тоді благали, падали на коліна. Я вас не звільнив. Тепер ви, Арію Федоровичу, викидаєте ще одного «коника». Ви хотіли... А втім, для чого вам пояснювати, що ви хотіли... Ви це пречудово і без нас знаєте... Ви хоч би посоромилися Карла Івановича — цього товариша, прекрасного спеціаліста своєї справи. Ви насмілилися кинути тінь на його славне сімейство, на його...
Сентиментальний Бубон раптом не стримався, і по його круглих щоках потекли сльози вдячності й любові до мудрого та чуйного Стратона Стратоновича.
— Мені здається,— продовжував величаво Ковбик,— що хоч один наказ про звільнення і я колись повинен підписати. Можете вважати, Арію Федоровичу, що цей час настав. Щиро раджу вам шукати роботу.
У Нещадима видовжилась щелепа. Краватка скрутилась, наче ізоляційна стрічка на сонці.
— Я вас востаннє попереджав. Вас і Чадюка. Варфоломія, як свого приятеля, звільнили ви, вас звільню я. До суду, гадаю, справа не дійде. Хоча, як не втихомиритесь, я вам у цьому гарантії дати не можу. Вас, Сідалковський, попрошу оформити усю необхідну документацію: протокол і рішення місцевкому. Гадаю, місцевком підтримає адміністрацію?
— Одноголосно! — промовив Сідалковський.
— Але це змова. Це шантаж! Я доберуся! Я ще доб'юся свого! — раптом Нещадим осунувся і на очах присутніх почав старіти. Він зробився таким старим, що фіндіпошівці не впізнали б його зараз, якби не одяг. Нещадим ретельно згорнув якісь свої папери, поклав їх у течку і, різко горблячись, вийшов із кабінету.
— Справи тимчасово передайте Сідалковському,— кинув йому вслід Ковбик. Двері зачинилися.
— Я так і відчував, що це робота цього жовчного типа. З такими мордоворотами, Карле Івановичу, краще не зв'язуватися. А ви його ще кров'яними біфштексами на своїх іменинах годуєте,— Стратон Стратонович затягнувся і на деякий час затримав дим у своїй могутній, широкій грудній клітці.— Ось і не вір після цього у френологію. По його ж мармизі видно, що там благородство і не ночувало.
Сідалковський вийшов.
Коли за ним зачинилися двері, зі своєї схованки показалася голова Ховрашкевича.
— Ви все чули, Михалку? — запитав Ковбик.
Той ствердно кивнув головою.
— Ваше щастя, що отой старшина міліції — не родич Нещадима або Чадюка. Боюсь, ваші досліди продовжувалися б у витверезнику.— Стратон Стратонович переможно підтягнув штани і підійшов до вікна, розчинивши його навстіж.— Треба хоч кабінет провітрити. От після цього й не вір у френологію. Ні, френологія — це таки наука, хоч ви, Ховрашкевич, і не визнаєте її. З Нещадимовою пикою благородним не будеш.
РОЗДІЛ XIX,
в якому розповідається про нове відкриття, що заінтригувало навіть Чудловського, розчарування і радість Грака, золотий дощ і, як завжди, несподівану кінцівку
А тим часом повернемося в тінистий сад Філарета Карловича і бодай коротенько розповімо, що ж трапилося тут з двома іншими героями, котрих ми так необачно залишили у той критичний момент.
Сідалковський витер носовичком обличчя і розплющив очі. З-за кущів, з-під землі, прямо з чорного отвору, як голубий смерч, з висвистом ударив на поверхню голубий фонтан.