«Аристократ» із Вапнярки
- Автор: Чорногуз Олег Федорович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - ««Аристократ» із Вапнярки». Краткое содержание книги:
Стратон Стратонович найбільше боявся понеділка. Хоч ювілей у Карла Івановича Бубона минув, як казав Ковбик, «без винаходів і ускладнень», та все одно щось тривожне гнітило його душу.
— Від своїх— (так Ковбик називав фіндіпошівців) — можна чекати найнесподіванішого,— постійно повторював він, боячись заплямувати свою службову совість.
Навіть Ховрашкевич, до котрого під час будь-яких урочистостей (а особливо ювілеїв) приходять найгеніальніші задуми та ідеї, що згодом обходяться лабораторії «Фіндіпошу» різким зниженням рівня спирту у бутлях, цього разу, як не дивно, про свій геніальний винахід забув. Дамські шапочки з світловими ефектами за допомогою кишенькових батарейок погасли у своєму зародку. Може, це трапилося тому, що тут почалася фізика, а компанія «оволодій суміжною професією» уже пройшла повз «Фіндіпош», як весняна гроза, а можливо, Михайло Танасович відчув у собі те, що й Ковбик: щось тривожне й незрозуміле. Це їх обох пригнічувало, а Стратона Стратоновича, за його власним висловом, з самого ранку навіть канудило.
Він, ніби перед черговою реорганізацією, боязко сідав у своє крісло, потім тривожно підводився і давив непокірний паркет типу «самонадувна подушка» то в одному, то в іншому місці. Ковбик ходив по кабінету, всією вагою навалювався на новоутворені паркетні пухлини і з хряскотом вдавлював їх на свої місця, але вони, як на лихо, вистрілювали знову то під столом, то під сейфом, розмальованим Чигиренком-Рєпнінським під морений дуб.
Стратон Стратонович виглянув у приймальню. Маргарита Ізотівна нагадувала в цю мить Цезаря, бо водночас робила три роботи: читала книгу, стрекотіла на машинці і ляпала, як казав Ковбик, язиком. Зося сиділа збоку. На її довгих колінах лежала ліниво розкрита книжка, з якої вона, здається, знала кожний рядок напам'ять.
— Белетристика? У робочий час? Ну й роботка у вас! Де б собі таку роботу знайти? — кидав свою улюблену фразу Стратон Стратонович і робив вигляд, що сердиться.— Зосю, покличте до мене Ховрашкевича,— мовив він і, зустрівшись з поглядом Маргарити Ізотівни, нехотя додав: — Будь ласка.
Ховрашкевич зайшов блідий, як імпортне білило вищого гатунку.
— Ніч минула без сну і без радощів,— вгадав Ковбик, дивлячись на нього.
— Кликали, Стратоне Стратоновичу? — замість відповіді запитав Ховрашкевич, якому теж, очевидно, було не до жартів. Навіть сумних.
Ковбик мовчки показав на стілець і, підійшовши до вікна, приклав руку до грудей.
— Чи й вас ото так канудить, Михалку, як мене, чи ні?
Ховрашкевич ці слова розцінив по-своєму:
— Канудить, але не від того, що ви думаєте.
— А про що я повинен думати? — різко обернувся Стратон Стратонович.
— А ви що, не знаєте, що вчора трапилося у Бубонів?!
Стратон Стратонович зупинився і на мить завмер.
— Як завжди, щось накоїли? Що дерболизнули більше, ніж слід було, я й по вас бачу.
— За мною і Панчішкою приїжджала міліція,— спокійно промовив Ховрашкевич.
— Яка міліція? Чого? — Стратон Стратонович втягнув голову в плечі. — Я так і думав! Ви ж не можете без пригод. Що трапилося? Тільки конкретно й коротко...
— То я вам розповім з самого початку...
— Конкретно і коротко,— перебив його Ковбик.
— Хтось зателефонував у медвитверезник і повідомив, що у будинку Бубона п'яні вчинили бійку...
— А що ж учинили ви?
— Нічого. Ми просто сиділи з Масиком і сперечалися...
— За допомогою кулаків?
— За допомогою аргументів...
— Чуло моє серце, що ці пиятики колись-таки закінчаться витверезником...
— Але мене, як бачите, не забрали.
— А Масика?
— І Масика теж. Міліція вибачилася і поїхала геть...
Стратон Стратонович задумався.
— Може, помилилися адресою? — перепитав по паузі.
— Ні, старшина сказав, що трохи приглушений чоловічий голос повідомив: «У будинку Бубонів спочатку пили, а тепер б'ються», а потім назвав точну адресу.
Стратон Стратонович зітхнув:
— Як ви гадаєте, чия це робота?
Ховрашкевич знизав плечима. Ковбик натис на дзвінок. На порозі з'явилася Зося.
— А покличте-но мені Арія Федоровича. Тільки не кажіть, хто у мене,— наказав Стратон Стратонович.— А ви,— повернувся до Ховрашкевича,— зайдіть тим часом в оці двері,— показав на четверті, загадкові двері Ковбик, крізь які, окрім нього, ніхто ніколи не входив. Там стояв холодильник, диван, невеличкий журнальний столик і стілець.
Арій Федорович Нещадим увійшов з офіційним, як бланк, виразом обличчя і холодним, немов сталь, поглядом.
— Викликали, Стратоне Стратоновичу? — перепитав він.
— Запрошував,— уточнив Ковбик.— Сідайте, будь ласка.— Підвівся з-за столу, підсмикнув штани і взявся за цигарку.— Як ви добралися вчора додому?