Метаморфози

870] Марно наплакавшись так,— я за ним оддалік поглядала,— 871] Раптом підвівсь і, мов бик у якого забрали телицю, 872] Люто метатись почав,— по яругах, по горах гасає. 873] Врешті й на нас, що такої біди не чекали, зненацька, 874] Дикий, набрів. «Ото знахідка! — рикнув.— Цим разом востаннє — 875] Вже я подбаю про те! — пригортаєтесь так, голуб'ята!» 876] Лиш роз'ярілий Кіклоп на голос такий страхітливий 877] Міг спромогтись. Навіть Етна—гора сколихнулась од нього. 878] Я, перелякана, в воду пірнула — були ми край моря; 879] Ну а сіметський юнак, побережжям пустившись тікати,— [239] 880] «О Галатеє,— кричить,— порятуй! У біді свого сина 881] Не покидайте, батьки! Приховайте в своїх володіннях!» 882] Та здоганяє Кіклоп. Одлупивши мало не півскелі, 883] З маху в Акіда жбурнув. І хоча нещасливця той камінь 884] Тільки краєчком сягнув,— усього привалив ним Акіда. 885] Все я зробила тоді, що могла, на що дозвіл дала нам 886] Доля, щоб милий прибравсь у могутливу дідову силу. 887] Кров полилася багряна струмком із—під брили, та згодом 888] Барву червону почав той струмок поступово втрачати. 889] Ось він такий, як бува повесні після першої зливи; 890] Ось — мерехтить, мов сльоза. Розпадається брила на кусні, 891] Вже й очерет із розщілиНґПроглянувши, пнеться до сонця; 892] З отвору скелі вже струмінь ударив дзвінкий, повносилий. 893] Раптом — о чудо! — з води піднімається до половини 894] Красень—юнак, і лозина гнучка вповива йому роги. 895] Він, якби нижчий на 'зріст та якби не лице лазурове,— 896] Вилитий був би Акід. А проте мій Акід таки справді 897] Перетворився в ріку, що й тепер те ім'я має давнє».