Метаморфози

924] Є до зеленого лугу прилегле вузьке побережжя; 925] Морем один його край облямовано, другий — травою. 926] Не забрела ще туди ні одна круторога теличка, [240] 927] Ні пелехата коза, ні спокійна вівця там не паслась, 928] На медоносні квітки не сідала бджола—трудівниця. 929] Там не сплітали святкових вінків, і ніхто ще ніколи 930] В руку серпа там не брав. У тім закуті тихім я перший 931] Сів на травицю м'яку, й, поки сіті намоклі сушились, 932] Рибок почав рахувать, розкладаючи їх по порядку 933] На моріжок — тих, що випадок їх запровадив у сіті, 934] Й тих, що самі на зрадливий гачок, легковірні, впіймались. 935] Раптом — нечувана річ! — та хіба потребую брехати? — 936] Здобич моя, лиш торкнулась трави, почала ворушитись. 937] Перевертається з боку на бік на землі, мов на хвилі. 938] Поки, немов очманілий, сиджу,— весь улов мій додому, 939] В море чкурнув, свого пана — рибалку — покинув, і берег. 940] Я сторопів, розгубивсь і ніяк розгадати не можу, 941] Чи якийсь бог те вчинив, чи трави живодайної соки. 942] «Що б то за соки були в тій траві?»—сам себе запитавши, 943] Пару стеблинок зірвав і, зірвавши, торкнувся їх зубом. 944] Щойно потрапила в горло моє невідомого соку, 945] Може, краплина якась,— а вже трепет пойняв мене дивний, 946] Вже потягло мене в іншу, чужу для людини, природу — 947] Щось наче гнало мене до води… «Прощавай, суходоле!» — 948] Мовив і в цю ж таки мить у глибини пірнув темно—сині. 949] Жителі моря, прийнявши мене, як свого вшанували. 950] Щоб увільнили мене від людської знищимості, просять 951] І Океана, і Тетіс. Вони й очищають пришельця: 952] Дев'ять разів очищальні слова повторяю за ними, 953] Потім під сотню річок ме.ні кажуть підставити груди. 954] Й тут, відусіль поспливавшись, немов у весняне повіддя, 955] На мою голову враз гомінкі пролилися потоки. 956] Стільки й можу тобі розповісти цікавого; стільки 957] В пам'яті є; що було, окрім того, — чуття не сприймало. 958] Щойно вернулось воно, — вже до себе, на жаль, не прийшов я; 959] Іншим—бо став я, ніж був дотепер, — і тілом, і духом. 960] Першою бороду цю зеленаву тоді я помітив, 961] Далі й гриву оту, що волочиться, довга, по морю; 962] Плечі могутні побачив тоді, й лазуровії руки, 963] й ноги, що стали хвостом, як у риби, плавцями порослим. 964] Краще б, одначе, не бути таким, і не знатись з богами, 965] Й богом самому не буть — лиш би ти прихилилась до мене!» 966] Поки таке говорив, поки ще щось хотів говорити, 967] Скілла від нього втекла. Розгнівившись погордою діви, 968] Він до Тітана дочки — до Кірки в печеру подався.