Зарубіжний детектив

Качановський тільки рукою махнув. Він відпустив охоронника і попросив викликати Христину Палюх.

Касирка виявилась дуже світлою блондинкою — волосся було такого рівного кольору, що не могло бути справжнє, досить повна, з виразно помітним другим підборіддям.

Спочатку пані Палюх грунтовно розповідала, як вона отримувала гроші в банку. При цьому не забула повідомити, що шостого вересня видалась прекрасна погода, світило сонце і було тепло, не те що в серпні.

— Цей молодий міліціонер був такий симпатичний… Хто б міг подумати, що він втече з нашими грішми?

— Розкажіть, будь ласка, який він був на вигляд.

— У нього була така приємна усмішка, красиві вусики і голубі очі. Дуже до лиця йому новенький мундир, він так гарно підкреслював його фігуру. Тільки, як на мене, на зріст не вдався. У мого чоловіка — метр вісімдесят п’ять, — з гордістю проказала касирка. — Не такий вже він «пальчик»[8].

— Так який же на зріст чоловік у міліцейській формі?

— Не більше метра сімдесяти п’яти. Той, другий, у голубих джинсах, трохи вищий. Власне, на другого я не звернула особливої уваги, тому що він з самого початку тримався збоку, на голові в нього нічого не було, волосся темне, також стрункий.

— Ну а міліціонер? Опишіть його обличчя, волосся.

— Волосся? Я б сказала — темний блондин або навіть шатен. Кашкет насунутий низько на чоло, так що нелегко було розгледіти, яке в нього обличчя і волосся. Обличчя, здається, кругле, так, швидше кругле, ніж продовгувате. А мундир абсолютно новий, убраний, як лялечка.

— А жетон з номером на мундирі був?

— Ні, здається, ні… Я не звернула уваги.

— Як же це ви залишили у машині сім мільйонів злотих?

— Адже міліціонер попросив вийти, треба було штовхати машину, інакше мотор не заводився. Ось і мій чоловік, коли у нього не заводиться машина, особливо взимку, завжди говорить мені: «Христина, вийди і підштовхни». Тільки наша вулиця йде трохи під укіс, так там легше. У нас, пане майор, також є машина, «шкода»…

— Відповідальність за гроші, — перебив її Качановський, — ваш прямий обов’язок. Ви бачили, що охоронник вийшов з машини і не взяв з собою сумки з грішми. Виходить, її повинні були взяти ви.

— Вона лежала на задньому сидінні. А потім, знаєте, яка вона була важка? У банку взяла дрібними десять тисяч злотих. Монети по п’ятдесят грошів і по одному злотому, по два, по п’ять, десять і двадцять злотих. Це був такий тягар, що я ледве дотягла сумку до машини. Згідно з інструкцією, Баліцький йшов тоді поруч, охороняючи мене.

— У банку нічого не сталося, а ось на шосе…

— А на шосе був міліціонер. Ми поважаємо нашу міліцію, ніхто й не збагнув, що це бандит та злодій.

— Вас не здивувало, що хлопець був надто молодий для капрала?