Зарубіжний детектив

— Поясни, що маєш на оці, — попросив полковник. Хоча сам мав автомашину, але на техніці він не дуже розумівся.

— Це дуже просто. Стартер не спрацював при включеному запалюванні з тієї причини, що в сітку, напевне, було вмонтовано вимикача. Гадаю, його сховали за дошкою для приладів. Сідаючи за кермо автомашини, «міліціонер» непомітно роз’єднав сітку — найвірогідніше, коліном натиснув на кнопку вимикача. Ось чому можна було скільки завгодно крутити ключ запалювання — і все даремно. А такого проводка і вимикача, навіть схованого за дошкою для приладів, не можна було не помітити під час техогляду.

— А хіба Ковальський не міг помітити цього пізніше? Адже йому напевне доводилось піднімати капот, ну хоч би для того, аби перевірити рівень масла.

— Якщо автомашина всього декілька днів тому була в майстерні, у нього не було потреби заглядати під капот. Масло йому замінили, а за тиждень він не так вже й багато наїздив.

— А я ось перевіряю майже щодня.

— Це тому, що ти їздиш на старій таратайці. Та й тобі досить перевіряти після кожних п’ятисот кілометрів. Гаразд, ближче до діла. З’ясувати, хто за останній тиждень користувався послугами майстерні, буде не так вже й складно. Гадаю — всього якийсь десяток людей.

— А ти певний, що серед десяти знайдеться злочинець?

— На всі сто.

— Я настроєний не так оптимістично. Боюсь, що в цій справі на нас чатує ще багато сюрпризів. Як би декому не поламати зубів, гризучи цей міцний горішок.

— А я вірю в свою щасливу зірку, адже досі удача була моєю супутницею. Чому ж тепер усе повинно бути інакше?

— Мені здається доцільним, — запропонував полковник, — влаштувати на завод одного або двох наших людей. Хай попрацюють, послухають, про що люди говорять, постежать за тими, хто, на твій погляд, викликає найбільшу підозру.

— Так, це зробимо обов’язково, — погодився майор. — Та все-таки слід знайти когось і серед заводських. Така особа може виявитися кориснішою за наших людей, тому що вона своя: знає усіх і всі її знають.

— Слушна думка.

Януш Качановський подивився на годинник — за чверть п’ята.

— Засиділись ми, а я домовився про зустріч з майбутнім інформатором. Треба дати необхідні інструкції. Дозвольте іти, товаришу полковник.

— Можу закластися, що твій інформатор — жінка.

— Ви вгадали.

— Гарна?

— Нічого.

— Руда?

— Цього разу блондинка.

— Побійся бога, Янушек. Ох, не доведуть тебе до добра ці жінки. То одна, то друга. Не встиг приїхати у Надажин, а вже знайшов собі когось.

— Та чого ти до мене прив’язався? Хіба я учиняю щось негоже?

— Адже у тебе, можна сказати, під самим носом пропадає чарівна блондинка. — Полковник Немирох уже давно сватав другові свою секретарку. — Яночка дуже прихильна до тебе. З вас вийшла б на рідкість гарна пара.

— Так я лише виключно в інтересах слідства… Сам же щойно казав: велика удача мати свою людину серед заводських. Хіба моя вина у тому, що цією людиною виявилась дівчина, і до того ж гарна? Просто так вийшло.