Зарубіжний детектив

— У мене ніяких підозрінь, — сказав він, — але хочу звернути вашу увагу на ту обставину, що обидва злочинці, як мені сказали, були молодими людьми. Віком двадцяти — двадцяти трьох років. Пані Палюх і охоронник Баліцький люди далеко не молоді, та й шофер Ковальський старший за бандитів. По-моєму, логічно шукати спільника або спільників у середовищі молодих. У нас на заводі їх багато, саме серед цієї вікової категорії спостерігається найбільша плинність, як і різні дисциплінарні провини.

Качановський похитав головою:

— Шановний пане директор, я зміг би навести десятки і навіть сотні прикладів, коли за молодими злочинцями стояв «розум», набагато старший за них. Він усе продумував, а молоді були лише виконавцями його планів. Йому ж, до речі, діставалась левова доля здобичі.

— Так із чого ви думаєте починати? — спитав директор.

— Збиратиму відомості, нехай навіть такі, які мають до справи приблизну причетність. Вас би я попросив розповісти про всі обставини, пов’язані з видачею зарплати. Ви не заперечуєте? Скажіть, хто міг знати, що саме у вівторок, шостого вересня, машина поїде до банку за грішми?

— Поїздки за грішми ні для кого на заводі не секрет. Зарплата у нас видається двічі на місяць, шостого і двадцятого. У ці дні ми посилаємо касирку до Варшавського банку. Як правило, машина відправляється близько десятої ранку, вертається під дванадцяту. Пані Палюх — наш головний касир. У видачі зарплати їй допомагають інші працівники бухгалтерії. Зарплата видається по цехах, причому усе організовано так, що перша зміна отримує гроші в кінці робочого дня, а друга — на початку. Працівники бухгалтерії досвідчені, і видача зарплати проходить швидко і чітко — голки не підточиш. За винятком останньої, звичайно. Довелось її перенести на другий день, знову взяти в банку гроші.

— За зарплатою завжди їздила папі Палюх?

— Так. Крім тих випадків, коли була у відпустці або хворіла. Тоді її хтось заміняв. Але це траплялось нечасто.

— Тепер, будь ласка, розкажіть про шофера Ковальського.

— На заводі є дві легкові машини, — почав директор. — За одною закріплений водій, цей самий Ян Ковальський, друга без водія: на ній їздять співробітники, які мають права. У службових справах, зрозуміло. Крім того, як керівний склад, так й інженерний персонал користуються своїми власними машинами, якщо їм доводиться виїжджати у справах, а службові машини зайняті. Для цього їм виділяється спеціальний «ліміт кілометражу», який оплачується заводом. По зарплату ми завжди посилаємо Ковальського. Один тільки раз, коли Ковальський був у відпустці, його машину вів інший шофер. На заводі ще є кілька вантажівок і один автобус, який щоденно привозить робітників і службовців, що мешкають у Варшаві. Часто якась машина стоїть на ремонті, тому заміну Ковальському легко знайти.

— Ваша автомайстерня працює у дві зміни?