Зарубіжний детектив
- Автор: Эдигей Ежи, Зинкэ Хараламб
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- ISBN: 5-7720-0405-0
- Переводчик: Анатолій Литвиненко
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Зарубіжний детектив». Краткое содержание книги:
Книгу складають романи:
ЗІНКЕ ХАРАЛАМБ. Любий мій Шерлок Холмс
КВАШНЕВСЬКИЙ КАЗИМИР. Загибель судді Мрочека
ЕДИГЕЙ ЄЖИ. Ідея в сім мільйонів
— Взагалі-то в одну, але на випадок необхідності люди залишаються на дві зміни, навіть на ніч. Понаднормово.
— Кажуть, в цій майстерні Ковальський виконує і «ліву» роботу?
Надольний злегка зніяковів:
— Яка там «ліва»! — Просто у багатьох наших співробітників є власні машини. А в Надажині автомайстерень немає. От я і дозволив Ковальському у позаробочий час допомагати співробітникам у ремонті. Знаю, що це не за правилами, але, якщо хочеш закріпити людей, маючи під боком такого конкурента, як столиця, доводиться йти на певні компроміси! «Взяти того ж Ковальського. Якби в нього не було додаткових заробітків, якби завод не дав йому квартири, він би тут не залишився. Та ви й самі знаєте, як важко роздобути хорошого спеціаліста підприємству в тридцяти кілометрах від столиці.
— Тепер, будь ласка, про охоронника Баліцького.
— На заводі дванадцять охоронників. Працюють вони за таким принципом: дванадцять годин чергують, потім двадцять чотири години відпочивають. Усі як один з так званих робітників-селян. Їх цей розклад дуже влаштовує: після важкої роботи в полі вони відпочивають на службі. Взагалі у нас на заводі багато робітників-селян, і, признаюсь вам, вони завдають масу турбот.
— У чому ж? Адже вони, сподіваюсь, до Варшави не рвуться?
— На щастя, ні. Справа в іншому. Адже цей самий робітник-селянин в дійсності і не робітник, і не селянин. Заводи такого типу, як наш, все менше потребують некваліфікованої робочої сили. А у робітника-селянина немає ні часу, ні бажання здобути спеціальність. Роботу на заводі він розцінює лише як джерело додаткового доходу. Що ж стосується сільськогосподарської праці, то вони, звичайно, ведуть екстенсивне господарство. Гадаю, проблему необхідно якось вирішувати у загальнодержавному масштабі.
— І вирішувати не нам з вами, — зауважив Качановський. — А поки мене цікавить конкретно Анджей Баліцький.
— За грішми, як правило, їде один з чотирьох охоронників, які чергують в цей день.
— Хто їх призначає?
— Теоретично я або мій заступник з адміністративних питань, а практично моя секретарка.
— Мені б хотілось поговорити з тими трьома голубчиками.
— Мій кабінет у вашому розпорядженні.
— Навіщо ми будемо вам заважати? Може, знайдеться інше приміщення?
— Ні, ні, ви не будете заважати. У мене запланована нарада із завідувачем відділу постачання, ми поговоримо в його кабінеті. Вам прислати усіх трьох разом?
— Ні, краще по черзі. Я почав би з водія.
— Гаразд. Зараз розпоряджусь, щоб секретарка викликала його. А потім ви самі, пане майор, скажете їй, кого викликати наступного. — Директор попрощався.
Незабаром відчинились двері, і увійшов Ян Ковальський. Замащений комбінезон і нашвидку вимиті бензином руки красномовно свідчили, від якого заняття його відірвали. Та й він сам почав, власне, з цього:
— Тепер у мене машини немає, так я у майстерні працюю. Пробачте, що в такому вигляді…
— Нічого, нічого. Я майор міліції. — Качановський вважав за потрібне відрекомендуватися, оскільки він був у цивільному. — Мені б хотілось почути найдетальніше, як сталося, що у вас на очах викрали машину з грішми?
— А, розумію. Ви, мабуть, думаєте, що я спільник? Ви приїхали заарештувати мене? Але клянусь, я ні в чому…
— Сідайте ось тут, — майор вказав на крісло. — Поки це неофіційний допит, у нас ще буде час провести офіційний, а зараз мені б хотілось отримати від вас деякі відомості. Ніхто не стверджує, що ви є спільником злочину, хоч я, як ведучий слідство в цій справі, не можу цього повністю виключити.
Ковальський сів.
— Прошу, розказуйте, як було діло. І найдетальніше.
— Поїхали, значить, ми у Варшаву, щоб взяти гроші з банку. Пані Палюх, охоронник Баліцький і я. У банку трохи затримались, була черга. А ще пані Палюх необхідно було зробити деякі перерахування.
— О котрій годині ви відправились назад?
— Коли ми виходили з банку, на годиннику було за чверть одинадцята.
— А коли вас зупинив міліціонер на шосе?
— Я не дивився на годинник. Думаю, була десь половина дванадцятої. Поки я стовбичив перед світлофорами, поки вибрався з міста, півгодини минуло, не менше. Та й по шосе хвилин п’ятнадцять їхали. Коли везу гроші, я не жену, більше вісімдесяти не витискую.
— Так як же все відбулося?
— Отож виїхали ми на гірку. Ту, першу, біля Надажина. Бачу — стоїть інспектор. З мотоциклом. Поруч з ним хлопець у цивільному. Я подумав, громадський інспектор або дружинник. Перед нами їхало багато машин, але вони нікого не зупиняли. І тільки коли я під’їхав ближче, він махнув жезлом.