Трилогія смерті
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга-Богдан
- ISBN: 978-966-10-5773-8
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Трилогія смерті». Краткое содержание книги:
Із виру приголомшливих та небезпечних перипетій головним героям допомагає вибратися саможертовність, сприйняття світу і себе з поблажливою іронією та, як не дивно, певна божевільність учинків.
Кларенс усе ще стояв над брівкою, збоку від таксі, коли двері «Браун-Дербі» відчинилися, а з них вийшло Чудовисько зі своєю Красунею.
Стояв рідкісний теплий вечір, і коли б не це, то навряд чи трапилось би те, що трапилось.
Звір став, на повні груди вдихаючи свіже повітря, вочевидь, переповнений шампаном і забудькуватістю. Якщо цієї хвилини він і усвідомлював, що має обличчя зраненого ветерана бозна-котрої давно програної війни, то нічим цього не виказував. Тримаючи свою даму за руки, він вів її до таксі, щось белькочучи й сміючись. Саме тоді я й укмітив — із того, як вона ступала, як не дивилася ні на що, що…
— Вона сліпа! — сказав я.
— Що? — перепитав Рой.
— Його дама — сліпа. Вона не може його бачити. То й не дивно, що вони здружилися! Він вивозить її на обіди й нізащо не признається, який він насправді!
Рой похилився наперед і придивився до тієї жінки.
— Боже! — мовив він. — Твоя правда. Вона сліпа.
А той чоловік собі сміявся, а та жінка підхоплювала, мавпувала його сміх, мов ошелешена папуга.
І тієї хвилини Кларенс, стоячи до них спиною, але послухавши їхні смішки та зливи слів, звільна обернувся, аби поглянути на ту пару. Приплющивши очі, він іще уважно поприслухався, а тоді неймовірний подив відбився на його обличчі. І якесь слово зірвалося з його вуст.
Чудовисько урвало свій сміх.
Кларенс ступив крок уперед і щось йому сказав. Жінка теж перестала сміятися. Кларенс іще щось спитав. І тут Чудовисько як зціпить кулаки, як крикне! Монстр замахнувся так, ніби хотів забити Кларенса, мов якого кілка, в бруківку.
Кларенс упав на коліно, плачно благаючи.
А Чудовисько нависло над ним, зціплені кулаки йому трусилися, а тіло хиталося вперед-назад, наче ладне от-от впасти.
Кларенс зойкнув, а сліпа жінка, ловлячи руками повітря й чудуючись, щось мовила, і тоді Чудовисько заплющило очі й опустило руки. Кларенс вмить зірвався на рівні ноги й дременув у пітьму. Я мало не вискочив сам, аби погнатись за ним, хоч і сам не тямив, навіщо. А наступної хвилини Чудовисько підсадило свою сліпу обраницю до таксі, й машина, ревнувши, рвонула геть.
Рой натис на стартер, і ми помчали навздогін за ними.
Таксі звернуло праворуч, на Голлівудський бульвар, а нас зупинило червоне світло разом із кількома перехожими. Рой, не вмикаючи передачі й лаючись на всі заставки, загазував, неначе цим міг очистити собі шлях, а коли люди перейшли, рвонув на червоне.
— Рою!
— Перестань називати моє ім’я. Ніхто нас не бачив. Нам не можна його загубити! Боже, як він мені потрібен! Нам слід побачити, куди він приїде! І дізнатися, хто він такий! Ось!
Ми побачили, як далеченько попереду таксі звернуло праворуч біля Ґауера. І там, попереду, все ще біг Кларенс, але не озирнувся на нас, коли ми його перегнали.
Кларенсові руки були порожні. Свій портфель він як випустив на хіднику біля «Дербі», так і лишив його там. І коли ж він похопиться, що загубив портфель? Один лише Бог святий знає…
— Бідолашний Кларенс!
— Чому «бідолашний»? — запитав Рой.
— Бо і його смикнули сюди. А то чого б він опинився на вулиці біля «Браун-Дербі»? Звичайний тобі збіг? Ні, чорта з два! Хтось та сказав йому, щоб прийшов до того ресторану. Боже, тепер він лишився без усіх тих своїх чудових портретів! Рою, нам треба вернутись і підібрати їх, зберегти!
— Нам, — заперечив Рой, — треба мчати тільки вперед.
— Хотів би я знати, — мовив я, — яку записку отримав Кларенс. Які були в ній слова?
— Чиї були в ній слова? — підправив мене Рой.
Рой на Сансеті проскочив іще одне червоне світло, аби тільки наздогнати таксі, що подолало вже половину дороги до бульвару Санта-Моніка.
— Вони прямують до студії! — вигукнув Рой. — Але ж ні…
Бо таксі, добувшись до Санта-Моніки, звернуло ліворуч, минаючи цвинтар.
Слідком за ними пригналися й ми — до Св. Себастьяна, наймізернішої з католицьких церков Лос-Анджелеса. Тут таксі зненацька крутнуло ліворуч, у завулок за самою церквою.
Їхня машина зупинилася, проїхавши якусь сотню метрів по завулку. Загальмував і Рой, підкотивши до краю хідника. Ми побачили, як Монстр завів жінку в невеличку будівлю, що невиразно біліла в темряві. Але він зайшов туди лише на мить. Десь там відчинилися й зачинилися двері, а тоді Чудовисько вернулось до таксі, й воно плавно покотило до наступного рогу, хутко обкрутнулося літерою U й повернулося, їдучи просто на нас. Добре, що наші фари були вимкнені. Таксі блискавкою промайнуло повз нас. Рой лайнувся, бахнув по запаленню, завів двигун, утнув щонайгрубіший свій розворот тією ж літерою U, так що я аж скрикнув, і ось ми вже знову на бульварі Санта-Моніка — встигли саме вчасно, аби побачити, як таксі зупинилося перед Св. Себастьяном і випустило свого пасажира. А той, не озираючись, помчав доріжкою й шаснув до освітленого входу церкви. Таксі поїхало геть.