Твори в 4-х томах. Том 2
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 2». Краткое содержание книги:
Із книги «СМЕРТЬ ПОПОЛУДНІ»
ПЕРЕМОЖЕЦЬ НІЧОГО НЕ ЗДОБУВАЄ,
ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ
ОПОВІДАННЯ 1936 РОКУ
МАЄШ І НЕ МАЄШ
П'ЯТА КОЛОНА
ОПОВІДАННЯ ПРО ГРОМАДЯНСЬКУ війну В ІСПАНІЇ
ВИБРАНА ПУБЛІЦИСТИКА 1937-1939
Того вечора усі пожильці вже пішли з їдальні, і там лишилися тільки пікадор з яструбиним обличчям, що забагато пив, мандрівний торговець годинниками, з великою родимкою на щоці,— той пив не менше, — та два священики з Галісії, що сиділи за столиком у кутку і пили, може, й не багато, але досить справно. За тих часів вино в «Луарці» йшло на додачу до житла та харчу, і подавальники щойно принесли ще по пляшці вальде-пеньясу — на столик торговця, тоді на пікадорів і, нарешті, двом священикам.
Усі три подавальники стояли в кінці кімнати. Так було там заведено: жоден не міг піти з їдальні, поки не звільняться всі його столи, — але того вечора подавальник, що обслуговував столик двох священиків, мав іти на збори анархо-синдикалістів, і Пако згодився перебрати його клієнтів на себе.
У кімнаті нагорі матадор, що приховував свою недугу, лежав сам-один долілиць на ліжку. Матадор, що пережив свою славу, Сидів і дивився у вікно, наміряючись піти до кав'ярні. Матадор, Що став боягузом, завів до своєї кімнати старшу сестру Пако й чогось від неї домагався, а вона сміючись відмовлялася.
— Та ну ж бо, мала дикунко, — казав матадор.
— Ні,— відказувала сестра Пако. — 3 якої б то речі?
— Просто зроби мені ласку.
— Повечеряли, а тепер, бач, солоденького забаглося.
— Тільки разочок. Хіба це кому зашкодить?
— Дайте мені спокій. Дайте спокій, чуєте?
— Це ж така дрібничка…
— Дайте мені спокій, чуєте?
Унизу, в їдальні, найвищий зростом подавальник, що спізнювався на збори, сказав:
— Ви подивіться, як вони жлуктять, ці свині в сутанах.
— Негоже так говорити, — обізвався другий. — Вони пристойні пожильці. Та й п’ють не так уже багато.
— А я вважаю, що гоже, — сказав високий. — Іспанія має дві болячки: биків і священиків.
— Але ж ідеться не про кожного зокрема бика і не про кожного священика, — заперечив другий.
— Ні, про кожного, — сказав високий подавальник. — Не поборовши кожного зокрема, не побореш цілого класу. Треба знищити кожного бика і кожного священика. Всіх до одного. Тільки тоді їх не буде.
— Ти б це поберіг для зборів, — сказав другий подавальник.
— Ось воно, наше мадрідське варварство, — промовив високий. — Уже пів на дванадцяту ночі, а вони ніяк не надудляться.
— Вони ж тільки о десятій сіли до столу, — сказав другий. — Страв було чимало, сам знаєш. А вино дешеве, і вони за нього заплатили. До того ж воно не міцне.
— Хіба можлива солідарність трудящих, коли є такі дурні, як ти? — спитав високий.
— Слухай-но, — відказав другий подавальник, якому було років п'ятдесят. — Я все своє життя працював. І далі, скільки житиму, теж мушу працювати. А проте ніколи не нарікаю. Робота — це природна річ.
— Атож. Зате коли її немає — це загибель.
— Я завжди працював, — сказав старший літами подавальник. — Іди вже на свої збори. Нема чого тут стовбичити.
— Ти добрий товариш, — сказав високий. — Але ідеології в тебе ніякої.
— Mejor si те ialta eso que el otro [68],— відказав старший (мовляв, краще не мати ідеології, ніж роботи). — Іди собі на збори.
Пако слухав мовчки. Він ще нічого не тямив у політиці, але аж здригався кожного разу, як високий подавальник казав, що треба знищити священиків і жандармів. Високий подавальник був для нього уособленням революції, а революція також мала романтичну принадність. Сам він хотів би бути і добрим катодиком, і революціонером, і мати постійну роботу, як от тепер, а до того ще стати матадором.
— Ви йдіть на збори, Ігнасіо, — обізвався він. — Я все за вас зроблю.
— Удвох зробимо, — докинув літній подавальник.
— Та тут і одному нема чого, — сказав Пако. — Ідіть на збори.
— Pues, mе voy [69] — мовив високий. — Дякую.
Тим часом у кімнаті нагорі сестра Пако спритно випручалась із матадорових обіймів, неначе борець із лабетів супротивника, і вже з сёрцем проказувала:
— Ото ще халепа з цими ласолюбами! Матадор безталанний! Та ви ж власної тіні боїтеся. Коли вже маєте стільки пороху, показали б його на арені.
— Е, це ти вже заговорила чисто як повія.
— Повія теж людина, тільки я не повія.
— То скоро будеш.
— Але не з вашої ласки.
— Відчепись, — сказав матадор, що, діставши відкоша, відчував, як його знову охоплює ганебний страх.
— Відчепитися? А хто до вас чіпляється? — спитала сестра Пако. — Чи ви не хочете, щоб я постелила вам ліжко? Мені ж за це гроші платять.
— Відчепись, — повторив матадор, і його широке гарне обличчя скривилося, наче від плачу. — Ти повія. Нікчемна брудна потіпаха.
68
Краще нехай мені бракує цього, аніж того (ісп.).
69
Ну, то я піду (ісп)