Твори в 4-х томах. Том 2

У Мадріді повно хлопців на ймення Пако, — це здрібнене Франсіско, — і там можна почути історійку про. те, як один батько, приїхавши до Мадріда, вмістив на приватній шпальті «Ліберала» таке оголошення: «Пако! В четвер опівдні приходь до готелю «Монтана». Я все простив. Тато», — і як потім довелося викликати загін кінної поліції, щоб розігнати вісімсот юнаків, які з'явилися на це оголошення. Але той Пако, котрий прислужував у їдальні пансіону «Луарка», не мав ані батька, що міг би його простити, ані гріхів, що потребували батьківського прощення. Він мав двох старших сестер, що були покоївками в «Луарці», діставши цю роботу завдяки попередній тамтешній покоївці, своїй землячці, яка показала себе працьовитою й чесною і тим зажила доброї слави рідному селу та його людям; оті-то сестри й купили йому квиток на автобус до Мадріда і допомогли влаштуватися помічником подавальника в пансіоні. Він приїхав з невеликого села в Естремадурі, де люди жили в страшній нужді, майже надголодь, не маючи й гадки про якісь вигоди, і з самого малечку, скільки себе пам'ятав, не знав нічого іншого, крім тяжкої щоденної праці.

Пако був ставний хлопчина, з чорним, як смола, кучерявим Чубом, блискучими зубами та ніжною шкірою, що на неї заздрили його сестри, і завжди мав напоготові щиру, ясну усмішку. Був роторний, працьовитий, любив сестер, що здавались йому вродливими й розумними, любив Мадрід, ще повний незбагненних для нього див, любив і свою роботу: яскраве світло в їдальні, сніжно-білі скатертини й серветки, чорні фраки подавальників та ситна їжа в кухні,— усе це надавало їй романтичної принадності.