Твори в 4-х томах. Том 2

Двоє священиків не дивилися на пікадора. Один з них казав:

— Ось уже десять днів, як я тут, і все не можу до нього доступитися. З ранку до вечора сиджу під дверима, а він не хоче мене прийняти.

— Що ж робити?

— Нічого. Що тут удієш? Проти влади не станеш.

— Я тут уже два тижні, і даремно. Теж чекаю, а мене не приймають.

— Ми ж приїхали з глушини. Ось кінчаться гроші — і вертайсь назад.

— У ту ж таки глушину. Хіба Мадрідові болить Галісія? Далека, нужденна провінція.

— Хоч-не-хоч, а зрозумієш вчинок брата Базіліо.

— І все ж я не дуже вірю Базіліо Альваресові.

— У Мадріді все починаєш розуміти по-іншому. Мадрід занапащає Іспанію.

— Нехай би вже й відмовили — аби тільки прийняли.

— Е ні. їм треба принизити людину — хай попожде, вимучиться.

— Ну що ж, пождемо. Я маю терпцю не менше від інших,

В цю хвилину пікадор устав, підійшов до столика священиків і спинився поряд — сивоголовий, з яструбиним обличчям, — утупивши в них усміхнені очі.

— Це тореро, — мовив один священик до другого.

— Та й непоганий, — сказав пікадор і попростував до дверей— тонкий у талії, в сірій куртці та облиплих штанях, випущених на скотарські чоботи з високими підборами, що клацали по підлозі, коли він ішов, міцно тримаючись на дугуватих ногах і усміхаючись сам до себе. Він жив у вузькому, відокремленому світі тореро, світі індивідуального хисту, щонічних п'яних тріумфів та безоглядної похвальби. Зупинившись у вестибюлі, він закурив сигару, хвацько заломив набакир капелюха й подався до кав'ярні.

Зараз же по відході пікадора квапливо підвелися священики, помітивши, що вони останні в їдальні, і там лишилися тільки Пако та літній подавальник. Вони поприбирали на столах і віднесли пляшки до кухні.

В кухні сидів ще один хлопець, мийник посуду. Він був на три роки старший від Пако, дуже розбещений і злостивий.

— На ось тобі,— сказав літній подавальник і, наливши склянку вальдепеньясу, простяг її хлопцеві.

— А чом би й ні? — хлопець узяв склянку.

— Тобі теж, Пако? — спитав подавальник.

— Дякую, — мовив Пако.

Всі троє випили.

— Ну, я піду, — сказав літній подавальник.

— На добраніч, — озвалися хлопці.

Він пішов, і хлопці лишилися самі. Пако взяв серветку, якою втирався один із священиків, і, виструнчившись та зсунувши п’яти докупи, приспустив її вниз, тоді повів руками й, повертаючи голову за тим рухом, виконав повільну, плавну вероніку. Тоді обернувся, трохи посунув наперед праву ногу й зробив другий перепуск, а за ним, підступивши на крок до уявного бика, ще один — неквапний, точно розрахований і м'який; потім зібрав серветку при боці і, виконавши піввероніку, спритно ухилився від бика.