Твори в 4-х томах. Том 2
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 2». Краткое содержание книги:
Із книги «СМЕРТЬ ПОПОЛУДНІ»
ПЕРЕМОЖЕЦЬ НІЧОГО НЕ ЗДОБУВАЄ,
ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ
ОПОВІДАННЯ 1936 РОКУ
МАЄШ І НЕ МАЄШ
П'ЯТА КОЛОНА
ОПОВІДАННЯ ПРО ГРОМАДЯНСЬКУ війну В ІСПАНІЇ
ВИБРАНА ПУБЛІЦИСТИКА 1937-1939
Мийник посуду — його звали Енріке — зневажливо й насмішкувато стежив за ним.
— Як бик? — спитав він.
— Дуже лютий, — відказав Пако. — Ось дивися.
Випроставши тендітний, стрункий стан, він зробив ще чотири довершених перепуски — легких, елегантних і граційних.
— А бик? — спитав Енріке. Він стояв у фартусі біля крана, тримаючи склянку з вином.
— Ще аж хурчить, — відказав Пако.
— Дивитися на тебе гидко, — промовив Енріке.
— Це чому?
— Ану поглянь.
Енріке скинув фартух і, викликаючи на бій уявного бика, виписав чотири бездоганні, по-циганському протяглі вероніки, а перед тим, як відступити, показав таку реболеру, що його фартух майнув дугою перед самою бичачою мордою.
— Бачив? — спитав він. — А я мию посуд.
— Чому?
— Страх, — відказав Енріке. — Miedo. Ти б теж його відчув, якби опинився на арені проти бика.
— Ні,— сказав Пако. — Я б не злякався.
— Leche! [71] — мовив Енріке. — Нема таких, щоб не боялися. Але тореро вміють тримати себе в руках і не показують страху перед биком. А я раз поткнувся був в аматорський бій, то так злякався, що втік з арени. Ото було сміху! Так само й ти злякався б. Якби не страх, то всі чистильники взуття в Іспанії пішли б у матадори. А ти селюк, то боявся б ще дужче, ніж я.
— Ні,— сказав Пако.
Вже безліч разів він робив усе те в уяві. Безліч разів бачив і роги, і вогку морду бика, бачив, як він щулить вуха, нахиляє голову й, глухо топочучи ратицями, кидається вперед, а він, Пако, струшує плащем, і розлючений бик проскакує повз нього, а в'ін знову струшує плащем, і той кидається знову, потім ще раз, і ще, і ще, і ось уже він робить свою славнозвісну пів-вероніку і обводить бика круг себе, а тоді, пружно ступаючи, відходить набік, і в золотому шитві його куртки чорніє бичача шерсть, що зосталася там після тих близьких перепусків; а бик стоїть на місці, мов заворожений, і довкола гримлять оплески. Ні, він не побоявся б. Інші — бояться. А він — ні. Він знав, що не злякався б. Та навіть якби й злякався, то однаково зумів би зробити все як слід. Був певен себе.
— Я б не побоявся, — сказав він.
— Leche! — знову сказав Енріке. Потім додав: — А може, спробуємо?
— Як?
— Слухай, — сказав Енріке. — Ти думаєш про бика, але забуваєш про його роги. А він же має таку силу, що роги ті ріжуть, як ножем, колють, як багнетом, трощать, як ломом. Ось поглянь. — Він висунув шухляду кухонного столу й витяг два різницькі ножі.— Я прив'яжу їх до ніжок стільця. Потім підніму стілець на голову і вдаватиму бика. Ножі будуть замість рогів. І якщо ти й тоді зробиш оті свої перепуски, значить, вони чогось варті.
— Дай мені твій фартух, — сказав Пако. — Ми зробимо це в їдальні.
— Ні.— Енріке несподівано пом'якшив тон. — Не треба, Пако.
— Треба, — сказав Пако. — Я не боюся.
— Забоїшся, як станеш проти ножів.
— Побачимо, — сказав Пако. — Давай фартух.
Тим часом як Енріке міцно прив'язував до ніжок стільця два важкі і гостренні різницькі ножі, туго обкручуючи їх до половини брудними серветками, а потім затягаючи вузли, обидві покоївки, сестри Пако, простували в кіно, щоб подивитися на Грету Гарбо в «Анні Крісті». Один із двох священиків сидів у самій білизні, читаючи требник, а другий вже був у нічній сорочці й проказував вечірню молитву. Всі тореро, за винятком недужого матадора, вже зібралися, як звичайно вечорами, у «Форносі»: дебелий чорнявий пікадор грав у більярд, низенький матадор пив каву з молоком, і разом з ним, зайнявши весь столик, сиділи підстаркуватий бандерильєр та ще кілька поважних трударів.
Сивоголовий питущий пікадор схилився над чарчиною казаль-яського коньяку, не відводячи замилуваних очей від столика, де сидів матадор, що втратив сміливість, у товаристві іншого матадора, який зрікся шпаги й знову став бандерильєром, та двох підтоптаних повій.
Торговець годинниками стояв на розі вулиці, розмовляючи з приятелями. Високий подавальник був на зборах анархо-синдикалістів і чекав нагоди висловитись. Літній подавальник сидів на терасі кафе «Альварес», попиваючи пиво. Господиня «Луар-ки» вже спала в своєму ліжку, простягтись на спині й підклавши між ноги подушечку; вона була гладка, охайна, чесна, добродушна, вельми побожна й ніколи не забувала помолитися за чоловіка, що вже двадцять років як помер. Матадор, який нездужав, лежав долілиць, сам-один у своїй кімнаті, приклавши до рота хусточку.
А тут, у спорожнілій їдальні, Енріке затягнув останній вузол на серветках, якими поприв'язував ножі, і підняв стільця з підлоги. Тоді повернув його ніжками вперед і завдав собі на голову, наставивши ножі перед себе, по одному з кожного боку.
71
Іспанська лайка.