Твори в 4-х томах. Том 2

Колись, на початку своєї кар'єри, той боягуз був надзвичайно хоробрий і навдивовижу вправний матадор, аж поки дістав страшну рану в живіт; та деякі хвацькі звички від тих днів минулої слави зберіг і дотепер. Веселощі буяли в ньому нестримно, і він завжди сміявся — з будь-якого приводу й без жодного приводу. Раніше, коли був у шані, він дуже полюбляв жартувати з інших, але тепер облишив ці штуки. Вони потребували впевненості, а він її вже не відчував. Цей матадор мав розумне щире обличчя і поводився з великою гідністю.

Матадор, котрий нездужав, пильно стерігся, щоб цього не помітили інші, і неодмінно куштував хоч трохи кожної страви, що її подавали до столу. Він мав безліч носовичків і прав їх сам у своїй кімнаті, а віднедавна почав спродувати свої мата-дорські костюми. Один продав за півціни ще перед різдвом, а другий — на початку квітня. То були пишні й дорогі костюми, він завжди дбайливо доглядав їх, і тепер у нього лишався ще один. Перед тим як занедужав, він був багатообіцяючий матадор, навіть викликав сенсації, і хоч сам читати не вмів, проте зберігав вирізки з газет, де говорилось, що у своєму першому виступі в Мадріді він перевершив Бельмонте. їв він у самотині, за маленьким столиком, і майже не підводив очей.

Матадор, що пережив свою першу славу, був низенький на зріст, смаглявий і статечний. Він також їв за окремим столиком, дуже рідко всміхався, а щоб засміятися — то ніколи. Походив він з Вальядоліда, де всі люди дуже поважні, і був добрий матадор, але стиль його вийшов з моди, перше ніж він встиг привернути до себе глядачів своїми найкращими якостями — сміливістю та спокійною вправністю, — і тепер його ім'я на афіші нікого не принаджувало. Колись його запримітили через малий зріст — він ледве сягав очима над бичачий карк, — але були й інші низенькі матадори, тож він так і не спромігся здобути прихильність публіки.

З двох пікадорів, що жили в «Луарці», один був худорлявий сивий чолов'яга з яструбиним обличчям, який, незважаючи на свою тендітну статуру, мав міцні, мов залізні, руки й ноги; він завжди ходив у скотарських чоботях і штанях навипуск, щовечора напивався п'яний і ласо поглядав на жінок у пансіоні. Другий був височенний смаглявий здоровань, гарний із себе, з чорним, наче в індіанця, волоссям та величезними ручиськами. Обидва мали славу добрих пікадорів, хоч перший, як казали, дуже зашкодив своєму хистові пияцтвом та розпусним життям, а другий був такий упертий і сварливий, що жоден матадор не міг працювати з ним більш як сезон.

Бандерильєр був уже в літах, із сивуватим чубом, одначе спритний, мов кішка, незважаючи на свій вік; сидячи за столиком у їдальні, він скидався на такого собі комерсанта з помірним достатком. На цей сезон він мав ще прудкі ноги, а коли вони й почнуть здавати, в нього вистачить досвіду та кмітливості, щоб зберегти постійну роботу ще надовго. Різниця буде тільки в тому, що, втративши швидкість, він відчуватиме постійний страх, тим часом як тепер він упевнений та спокійний

і на арені, і поза нею.