Василь Стус: життя як творчість
- Автор: Стус Дмитро Васильович
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Факт
- ISBN: 966-359-029-7
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Василь Стус: життя як творчість». Краткое содержание книги:
Розрахована на широке коло читачів: від учнів до науковців.
Nobody knows how to explain the mystery of fame. Often a person who has spent all his life at the very core of events falls into oblivion right after his death. Vasyl Stus became renowned only after his reburial in 1989. What was the reason? His poetry? His heroic life? His irreconcilable position? Or his ability to be compassionate?
In his attempt to answer these and other questions, the poet’s son Dmytro masterfully combines the objective data of Vasyl Stus’s biography with his own private recollections and observations about his father. His book offers a paradoxical interrelation of contexts combining the highbrow scientific with fiction-like styles.
This book shows Vasyl Stus through the eyes of his son and researcher against a background of “belated nation-making”.
For a wide circle of readers: from students to academics.Введите сюда краткую аннотацию
Я вірю, що Ви хочете справедливости й добра. Прошу повірити і мені, що я хочу (і щиро, затято, до смерти хочу!) тієї ж самої справедливости і того ж таки добра — для трудівника, для людини, для людства, хай буде більше взаєморозумінь, а не непорозумінь.
З повагою Василь Стус
18.1.1972 року»[578]
Варто, напевно, пояснити ситуативне значення деяких слів і виразів. «Безпартійний комуніст», звісно, не означає сліпо відданий комуністичним інтересам. Стус вживає цей вислів як загальноприйняте в той час означення людини, яка віддана інтересам добра та справедливости, хоча й не є членом компартії. Це — фіґура мови, звична для тих часів і «вигідна» в тій ситуації. Слід також зважати, що патос цього доволі відвертого листа зумовлений не так щирістю, як грою, хоча й грою з «відкритими картами», Василя Стуса зі слідством.
Мало ймовірно, що поет сподівався, що його лист потрапить до рук Шелеста (хоча цілковито виключати це теж не можна, бо слідчий міг сказати, що за рухом справи стежать безпосередньо в ЦК), але це було важливою складовою тієї поведінки, яку Василь Стус обрав для себе. Відіславши листа, він поводив себе вже не як підсудний, а як літерат: вимагав від слідчого присутности під час допитів літературного критика (бо як юрист може фахово поцінувати літературні твори?), відмовлявся відповідати на питання доти, доки йому не дадуть можливости писати й перекладати вірші Ґете (його ж вину ще не доведено, то й нічого красти його час).
Ще більше значення цей лист мав для внутрішнього стану поета. Відверто виклавши свою позицію, Василь Стус ніби окреслив межу: до сих — я можу поступатися, далі — ні. Втім, слідчий, схоже, сприйняв це за ознаку першої слабкости ув'язненого. Ще трошки натисну, він і «посиплеться». Звідки йому було знати, що це межа, і далі тиснути — безнадійно.
Василь же ніби висвітлів. Написавши листа, він відчув таке полегшення, такий стан високого спокою, що вже наступного ранку всі болі та гризоти, від яких він не міг спекатися моторошні чотири доби, проведені в кам'яному мішку, почали переплавлятися на вірші. Починався «час творчости» — час, задля якого він міг пожертвувати всім…
Цим віршем започаткувався цілковито новий період у творчості Василя Стуса — період «Палімпсестів», час, коли, за висловом Костя Москальця, на містично-чуттєвому рівні Стусові вдалося синтезувати у своїй творчости дві взаємозаперечні настанови: «фатум», або покірність долі, властиву Сходові, і «дух аскетичної діяльности та кшталтування»[580], властиві Заходові.
Поет опиняється відразу на схрещенні багатьох меж: Сходу й Заходу, життя й смерти, волі й неволі, чести й безчестя, любови й ненависти… І швидше у відгаданому, аніж розумово й свідомо знайденому поетичному просторі нової книги — книги «Часу творчости», несподівано виявляється, що протиставлення зливаються в одну цілість: Схід і Захід переплавляється в людство, життя й смерть переростають у тривалість роду, воля й неволя — у вільне ширяння у просторі духу, любов і ненависть — у сувору необхідність чину…
Але вся ця логіка дійсна лише на розпутті: що вибрати. Далі ж — нова дорога, вже після вибору.
Збірка стає своєрідним хронографом Стусових переживань станів-феноменів людини на рівні мікро- й макрокосмосу, своєрідним щоденником спогадувань про минуле життя й фіксацією порухів душі, яка з примхи Долі виявилася викинутою на самий «чолопочок гір» а тепер «кшталтується» в новому стані, бо теоретично підготуватися до життя на вершинах духу неможливо.
578
Василь Стус. Твори. Том 4. — С. 406—409.
579
Василь Стус. Твори. Том 2. — С. 12. Того ж дня Стус написав вірші: «Яке блаженство — радісно себе…», «Оце твоє народження нове…», «Ну й сон — нападати не хоче…», «Така хруска, така гучна…» — Див.: Василь Стус. Твори. Том 2. — С. 13—15.
580
20 Костянтин Москалець. Людина на крижині. Літературна критика та есеїстика. — К.: Критика, 1999, С. 227. Суперечливий, але від того не менш вдалий термін «кшталтування» К. Москалець пояснює так: «Кшталтування є настановою гуманістичною… воно залежить від людських зусиль і вчинків, здійснюючись як утілення раціонального проекту й декларуючи, що жодного ірраціонального фатуму», здатного впливати на вибір і поведінку людини, не існує, «як не існує і магічних засобів впливу на успішність цього проекту, хоч би чим він був (спасінням душі, підприємницькою діяльністю, науковим дослідженням…)». — Там само.