Василь Стус: життя як творчість
- Автор: Стус Дмитро Васильович
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Факт
- ISBN: 966-359-029-7
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Василь Стус: життя як творчість». Краткое содержание книги:
Розрахована на широке коло читачів: від учнів до науковців.
Nobody knows how to explain the mystery of fame. Often a person who has spent all his life at the very core of events falls into oblivion right after his death. Vasyl Stus became renowned only after his reburial in 1989. What was the reason? His poetry? His heroic life? His irreconcilable position? Or his ability to be compassionate?
In his attempt to answer these and other questions, the poet’s son Dmytro masterfully combines the objective data of Vasyl Stus’s biography with his own private recollections and observations about his father. His book offers a paradoxical interrelation of contexts combining the highbrow scientific with fiction-like styles.
This book shows Vasyl Stus through the eyes of his son and researcher against a background of “belated nation-making”.
For a wide circle of readers: from students to academics.Введите сюда краткую аннотацию
Так з усвідомленого безумства зберігати вірність ідеї, якій (за Стусом) офірували своє життя кращі з попередників, почав творитися своєрідний щоденник буття людини, яка осмислює власне існування як маленьку частинку життя чогось більшого й істотнішого.
Спогад-шкіц-роздум-враження — ось той кістяк сюжету, на який, гейби намистинки, нанизуються образки внутрішніх Стусових візій і снів-переживань, творячи картину з низки структурно пов'язаних між собою поетичних текстів збірки-щоденника. Пізніше, уже у «Палімпсестах», коли притупиться біль утрати, кшталтування духу, втілене в тексті, стане ще більш кристалічним, а тексти будуть старанно очищені від надто очевидних біографічних мотивів, набуваючи натомість більш відстороненого й абстрактного характеру. Але ні мови, ні стилю поет уже не змінюватиме. Тому ключ до герметичних «Палімпсестів», як називав їх Ю. Шевельов, саме тут — у «Часі творчости».
Проте ця книжка значно більше, ніж щоденник буття. Тут — справжнє вивищення над обставинами, визволення духу від тліну плоті, дозрівання до у с в і д о м л е н о г о вибору. Саме з цих причин подекуди автор дозволяє собі незначні корективи й кілька віршів розміщує не в хронологічному порядку, а підпорядкує їх ієрархії дозрівання[586].
Та поезія — «царина психіатрії, не мистецтва», а тому «становлення буття за допомогою слова» передбачає осмислення всіх стадій існування: народження — розвиток — зрілість — сутінки — тиск культури. Майже за Гайдеґґером, який твердив, що «поезія — це становляче називання буття й сутностей усіх речей». Вона освітлює затінені й загумінкові речі, що раптово стають осердям сутности, найважнішими речами, які повертають втрачений сакральний зміст, здавалося б, уже давно відмерлим смислам.
І саме в цьому сенсі поезія перестає бути штукою, а стає сакрумом, стає надважливою річчю, що наповнює вітальною енергією змертвілий дух животіючої мови, підносячи поета до рівня хранителя-творця, який чином власної творчости наповнює мовний океан.
І жертва творця недаремна, бо приваблює нових вірних, які, підхопивши твою стилістику і твою віру, продовжують рух у вказаному напрямі навіть тоді, коли позірно заперечують твої здобутки. Вони вже не роздмухують ледь тліючі жарини, а підтримують маленькі язички полум'я власними офірами.
Стусу в цьому сенсі пощастило. Юрій Бедрик, Олег Соловей, Андрій Охрімович і чимало інших поетів ідуть обраним Стусом шляхом. Хоча тоді поет лише вірив у «сина», а аж ніяк не мав упевнености в тому, що його мова й стилістика стане привабливою для наступників. Однак переконаність, що справжня поезія є прамовою народу, а тому сутність мови й збереження історичної тяглости зумовлені сутністю поезії, й нічим іншим.
Стус вірив у це й ладен був офірувати.
Подібне творення власної мови є визначальним для поета, адже саме мова встановлює ті невидимі, але існуючі взаємозв'язки між частинами, які потверджують народження нового поетичного світу й нової поезії.
Але справжня Стусова поезія починається за ґранню чуття, там, де особистісно-народне стає частиною всесвітнього, де стираються межі між добром і злом, оптимізмом і песимізмом, між життям і тліном. Цього не сягнути розумом, це — предмет усвідомленої віри. У цьому горнилі всенестерпу закінчувалася своєрідна Стусова ініціація, після якої мала з'явитися на світ не лише нова людина, а й нова мова. Василь із жахом і радістю усвідомлював, що на цьому шляху неважливими стають житейські радості та житейська мудрість, а щось важить лише присутність у силових лініях доби.
Народжуються «палімпсести» — символи-образки долі, яка пише нове на затертих автографах попередніх вражень. Відзначимо, що важливою складовою цього процесу була поезія Ґете, над перекладами віршів якого поет працював під час слідства.
Із якоюсь зухвалою затятістю, щодень доводячи самому собі, що жадні обставини вже не владні примусити скоритися, поет на берегах німецького видання Ґете щодень планує до перекладу певну кількість рядків, які мусить перекласти завтра.
Формально праця над перекладами віршів Ґете розпочалася ще наприкінці шістдесятих, але то був радше період вивчення й нагромадження матеріалу, аніж власне активний переклад. Левову частку перекладацької праці Василь Стус здійснив 1972 року в камері попереднього ув'язнення Київського КДБ.
586
Так відкриває збірку вірш «Напевне так і треба…», написаний 30 вересня 1972 p.; «Оцей світанок — ніби рівний спалах…», написаний 23 лютого, розміщено між віршами «Б'ється серце, як пташа німе…» та «Загородили білий світ…», написаними в січні, і ще кілька випадків.