Василь Стус: життя як творчість
- Автор: Стус Дмитро Васильович
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Факт
- ISBN: 966-359-029-7
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Василь Стус: життя як творчість». Краткое содержание книги:
Розрахована на широке коло читачів: від учнів до науковців.
Nobody knows how to explain the mystery of fame. Often a person who has spent all his life at the very core of events falls into oblivion right after his death. Vasyl Stus became renowned only after his reburial in 1989. What was the reason? His poetry? His heroic life? His irreconcilable position? Or his ability to be compassionate?
In his attempt to answer these and other questions, the poet’s son Dmytro masterfully combines the objective data of Vasyl Stus’s biography with his own private recollections and observations about his father. His book offers a paradoxical interrelation of contexts combining the highbrow scientific with fiction-like styles.
This book shows Vasyl Stus through the eyes of his son and researcher against a background of “belated nation-making”.
For a wide circle of readers: from students to academics.Введите сюда краткую аннотацию
Таке трактування вимагало від Стуса спростування, і він, відмовившись пояснювати будь-що слідчому, записав заперечення такого трактування власноруч:
«Передусім — відкидаю кваліфікацію цього листа як такого, в якому зводиться наклеп на радянський лад. Мета листа — інформувати Уряд та СП України про комплекс негативних явищ у літературному та громадському житті з метою виправлення наявних вад, із тим, щоб українська радянська література, зосібна молоді літератори, змогли працювати для народу, служити ідеалам гуманізму й справедливости з високим коефіцієнтом корисної дії.
Оскільки такий коефіцієнт мистецької, естетичної віддачі у багатьох випадках неприпустимо низький, а як часом — то і взагалі дорівнює нулеві, я і повів мову про політику геноциду. Так пишучи, я мав на увазі не те, що така політика геноциду провадиться заплановано, а те, що система загайного друкування рукописів, цензурного втручання в рукопис без належних або й абсолютно відсутніх підстав, опікування з боку КДБ, система дискредитацій чесних імен, звільнень з роботи, психологічного терору, вилучення рукописів — аж до знищення книжок включно — ця система призводить до вигублення творчої праці, творчих років, творчих життів. Припускаю цілком, що вираз „політика геноциду“ — закатегоричний, ужитий в стані болю і обурення негативними явищами мистецького життя…
Документ, що починається словами „За статистичними підрахунками, зробленими…“[575], я оглянув і з ним ознайомився. Автором цього документу є я, він написаний моєю рукою. Це лист, із яким я звернувся до секретаря ЦК КП України Ф. Д. Овчаренка та Президії Спілки письменників України. Його я надіслав на вказані вище адреси в листопаді 1971 року, після Жовтневих свят…
Цьому листові передували мої неодноразові звертання до Спілки письменників України, до ЦК ЛКСМУ, до ЦК КПУ. Майже півтора роки тому я був звернувся з письмовою пропозицією до ЦК ЛКСМУ. У ній говорив про необхідність поновлення в Києві клубу творчої молоді та літературного об'єднання. Під час усної розмови зі мною в ЦК ЛКСМУ працівник ідеологічного відділу Василь Губарець підтримав мою пропозицію. Я ж пропонував бодай якесь об'єднання, де б молоді літератори могли зустрічатися разом, щоб читати свої вірші, обговорювати цікаві новинки наших видавництв і т. д. і т. п. Таке об'єднання могло б порятувати багатьох від алкоголізму, викликаного відчуттям літературної безперспективности, від збирань на домівках, від песимізму, додало б сили для творчої роботи. Після цього я неодноразово звертався до Губарця, питаючи, як же стоїть справа з поновленням літоб'єднання, але тільки через рік він відповів, що це зараз „не на часі“.
Тоді я звернувся до ЦК КПУ…»[576]
Слідчого особливо цікавило, хто з друзів чи приятелів Василя підказав йому ідею написати такого листа.
Стус відреаґував різко:
— Усю відповідальність за листа я несу особисто, а тому… називати прізвища інших людей вважаю для себе неморальним[577].
Виходячи з кабінету слідчого, звідки, на відміну від приміщень внутрішньої тюрми, можна було бачити протилежний бік Володимирської і навіть бані Софії, Василь вирішив, що ще сьогодні листовно звернеться до керівних органів республіки й спробує по-людському пояснити їм причини своїх дій. Вони ж також люди. І мусять зрозуміти.
Лист було дописано ще до «відбою», але продатував його поет наступним днем.
«ДО П. Ю. ШЕЛЕСТА
Шановний Петре Юхимовичу!
Ужитті бувають ситуації, коли виникає прагнення говорити як на духу. Сьогодні, сидячи в слідчому ізоляторі УКДБ, я відчуваю саме таку ситуацію.
Колись Шевченко писав:
Я повторив би ці слова, замінивши слово „Україна“ словом „істина, як справедливість“.
У мене загострене, може, навіть хворобливо загострене почуття справедливости, яку я завжди хотів бачити повною, ідеальною. Я вважаю, що така справедливість повинна бути в нашій країні, яка для народів усього світу мусить правити за взірець. До цього зобов'язує нас 50-літня практика першопроходців соціалізму й комунізму. Доля світового соціалізму й комунізму багато залежить від того, який соціалізм і комунізм збудуємо ми.
575
Згаданий документ — лист «Секретареві ЦК КП України Ф. Д. Овчаренкові» в остаточному варіанті починається словами «Люди добрі, дуже вже негаразд ви чините…» Див. Василь Стус. Твори. Том 4. — С. 409—411. У «Творах» помилково датований 23.01.1972 р.
576
Кримінальна справа № 47. Том 1. — Арк. 120—124.
577
Там само. — Арк. 126.