Василь Стус: життя як творчість
- Автор: Стус Дмитро Васильович
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Факт
- ISBN: 966-359-029-7
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Василь Стус: життя як творчість». Краткое содержание книги:
Розрахована на широке коло читачів: від учнів до науковців.
Nobody knows how to explain the mystery of fame. Often a person who has spent all his life at the very core of events falls into oblivion right after his death. Vasyl Stus became renowned only after his reburial in 1989. What was the reason? His poetry? His heroic life? His irreconcilable position? Or his ability to be compassionate?
In his attempt to answer these and other questions, the poet’s son Dmytro masterfully combines the objective data of Vasyl Stus’s biography with his own private recollections and observations about his father. His book offers a paradoxical interrelation of contexts combining the highbrow scientific with fiction-like styles.
This book shows Vasyl Stus through the eyes of his son and researcher against a background of “belated nation-making”.
For a wide circle of readers: from students to academics.Введите сюда краткую аннотацию
Про Ярослава Добоша, за справою якого в 1972-му було заарештовано майже всіх шістдесятників, — ні слова.
Зрештою, про українського патріота з Бельгії й говорили лише на одному — першому — допиті 13 січня 1972 року.
Василь Стус прибув до внутрішньої тюрми КДБ о третій годині ночі[563]. Приймав його черговий по корпусу старшина Мазур, що відзначив одну з «особливих звичок» новоприбулого: «разговорчив»[564].
Марудна й принизлива процедура обов'язкових ритуалів: «Рукі за голаву, раздвінь ягадіци, агалі галовку». Таке — і відразу — вражає й паралізує волю буденністю повторень. Нарешті — камера, точніше, кам'яний мішок із малесеньким, під самою стелею, віконечком.
Коли відкрилися двері, Василя найбільше вразила неймовірною шириною стіна: таку точно головою не проломиш… Погляд упав на паркетну підлогу, яка поруч із голими кам'яними стінами виглядала аж надто сюрреалістично. На підлозі — п'ятилітрова каструля. Нари. Тумбочка. Все. Більш нічого[565].
— Аправка два раза в дєнь. Утрам і вєчєрам, — кинув у спину Стусові наглядач, чию військову форму кумедно доповнювали матерчаті капці.
Лише двері зачинилися, запала моторошна тиша, яка, здавалось, поглинала все.
Василь міряв кроками невеличкий простір камери внутрішньої тюрми, не зупиняючись, ніби натоптуючи діаґональну — з кутка в куток — стежку, що вібрувала його енергіями.
— Що далі?
— Ось тебе й викликали…
— Бідна мама…
Коли відчинилося віконечко й принесли обід, Василь навіть не взяв до рук ложки.
За кілька хвилин їжу забрали.
Не звернув уваги.
Перед четвертою відкрилися двері:
— Стус, на виход!
Вийшов.
— Рукі за спіну, — чомусь послухався команди.
Гучне ляскання пальцями. Звіддалік, десь далі по коридору, такий же сигнал наглядачів.
— Ліцом к стєнє! Бистро! — щільно втисли його в стіну за поближчим відгалуженням коридору. В'язні не мають зустрітися.
Усе — немов у тумані.
— Треба випручати волю, що спить, — вирішив Василь, але жорсткість і безапеляційність напозір м'яких вимог дивним чином гнітила, й сили зібратися в щось цільне після нічного обшуку, Валиних сліз, сутички з прапорщиком, який «приймав» його у внутрішній тюрмі, не було.
Нарешті піднялися сходами й зайшли до кабінету з високими стелями.
За столом — самозакохана й закрита фізія слідчого Логінова, який не сподобався Василеві ще під час обшуку на Львівській.
На годиннику 16.03[566].
«СТУС: По суті заданих мені питань пояснюю, що названого мені громадянина Бельгії Добоша Ярослава я не знаю. Про його приїзд на Україну мені нічого не відомо і з ним я не зустрічався. Також можу додати, що взагалі з громадянами Бельгії не зустрічався. Як могла потрапити моя фотокартка до Добоша, я пояснити не можу. Я нікому з мешканців Києва та Львова своїх фотокарток не давав, це не стосується тільки працівників відділів кадрів, де я працював.
ЛОГІНОВ: Чи Вами написана стаття „Місце в розправі чи в бою“ та лист на захист Івана Сука?
Відповідь: Статтю „Місце в розправі чи в бою“[567] я не писав. Лист на захист Івана Сука написаний мною і цей лист я надіслав до ЦК КПУ, Президії Верховної Ради УРСР, чи до іншої урядової установи. До якої саме, я зараз не пам'ятаю. Чи давав я будь-кому текст цього листа не пам'ятаю і точно на це питання відповісти не можу.
ЛОГІНОВ: Чи Вами написана стаття „Феномен доби“ і кого Ви знайомили з текстом цієї статті?
СТУС: Стаття „Феномен доби“ написана мною. Над нею я працював довгий час, приблизно півроку. Я міг звертатись до фахівців за консультаціями по цій статті»[568].
Далі Логінов запитав про «Зимові дерева» й історію їх видання за кордоном:
«СТУС: Збірка за кордоном була видана без моєї на те згоди, бо я мав намір опублікувати її у видавництві „Радянський письменник“, і на цю збірку були позитивні рецензії Нагнибіди[569] у 1965 p., Драча — у 1968 р. і Адельгейма — у 1970—1971 р. Я вважаю, що в останній час видавання за кордоном українських авторів набуло масового характеру і в цьому, на мою думку, винні не автори, а існуюча практика загайного видавання рукописів у нас на Україні. Свої погляди з цього питання я докладно виклав у листах до ЦК КПУ та Президії Спілки Письменників, які я надіслав приблизно у листопаді 1971 року»[570].
О 17.50 Стус залишив кабінет слідчого.
Порозуміння досягнуто не було. Стус поводив себе виклично й вимагав повернута йому томик німецькомовного Ґете, бо інакше він відмовляється від будь-якої співпраці зі слідством, і за тиждень-другий слідчі задовольнили вимогу в'язня[571].
563
Там само. — Арк. 4.
564
Там само. — Арк. 5.
565
Семен Глузман // Нецензурний Стус. Книга у 2-х частинах Частина 1. — Тернопіль: Підручники і посібники, 2002, С. 216.
566
Кримінальна справа № 47. Том 1. — Арк. 5.
567
Стаття В. Стуса називалася «Місце в бою чи в розправі».
568
Кримінальна справа № 47. Том 1. — Арк. 113—114.
569
Авторові нічого невідомо про якусь іншу рецензію М. Нагнибіди, окрім згаданої розгромної статті на збірку «Круговерть».
570
Кримінальна справа № 47. Том 1. — Арк. 115.
571
Семен Глузман // Нецензурний Стус. Частина 1. — С. 213.