Крига. Частини ІII–ІV
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-151-3
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини ІII–ІV». Краткое содержание книги:
Вона завжди має однаковий вигляд, чи візьмемо ми для прикладу монархію, що лише перед Богом відповідає, як-от Російську імперію, чи всезагальну демократію, як-от Злучені Держави Америки. Ми завжди опиняємося у цій структурі залежними від волі особи, розташованої у системі вище, хіба за винятком того, хто сам є імператором або президентом.
Адже Держава за визначенням своїм є системою гноблення і неволі, й залежности людини від людини. А якщо хтось скаже, що різницю тут створює раз у декілька років оголошувана в демократії воля виборців, то відповім, що для структури вона жодної різниці не чинить: не в тому річ, хтó керує, а саме в тому, що керує.
Польська держава не існує півтора століття — три інші держави обплутали нас своїми владними структурами. Мало того, що ми потерпаємо від гніту, то це ще й гніт іншої культури, чужої нам духовно й морально. Кажуть, що ми втратили Державу власне через свавільність й анархічні звичаї давньої шляхти. Я волію бачити в цьому радше прояв тієї польської риси, яку вважаю позитивною: прояв прагнення визволення людини від Держави. Правду кажучи, важко вказати націю, так само твердо прихильну цій ідеї.
Як можна визволитися від Держави? Шлях до цього не відкриває ні демократія (що було сказано вище), ні анархія. Чому не анархія, адже Міхаїл Алєксандровіч Бакунін висловлює дуже схожі постулати? Та ж тому, що мало написати хвальну утопію, слід її ще урухомити й оборонити в реальному житті. А в світі такому, яким він є, громада, позбавлена права власности на землю, на якій могла би спокійно жити, і яка не має достатньо сильного війська, щоб воно захистило її на цій землі від сусідів, миттю впаде під ударами сусідніх армій разом із усіми своїми анархістськими ідеями, а відтак буде силою загнана в структури тих чужинських Держав. Тому також нічого не вирішують жодні соціалізми, бо мало того, що вже добре описано плани побудови великої соціалістичної Держави, — але вона ще навіть в ідеальній Марксовій формі неможлива, доки на Землі залишиться бодай одна несоціалістична Держава, супроти якої спільнота цілковито вільних, визволених від експлуатації і фальші одиниць муситимуть волею-неволею знову організовуватися в класи, верстви й касти.
Завдання полягає ось у чому: як захистити людей і землю від Держав, самому не створюючи власної Держави?
Роль державних структур і виконавчої влади в такому разі мусила б виконувати Не-Держава, Неіснуюча Держава. Без чиновников, комісарів, збирачів податків, поліцмейстерів і міністрів, без радників і суддів. Загальносуспільні рішення, політичні вибори, економічні реформи, внутрішнє право ухвалювалися б не тому, що їх нав’язав той чи той уряд, тим чи тим чином обраний, сильний тим чи тим примусом, — а тому, що їх годі було не ухвалити. Держава відсутня у царстві природи: гусінь перетворюється на метелика не тому, що комашиний король чи парламент ухвалили її метаморфозу й змусили її змінитися, а тому, що таке рішення природне, необхідне і єдино можливе.
У міру того, як світ укривається Кригою, замикається розрив між тим, що можливе, й тим, що необхідне. Що більший Мороз, то менша роль чиновников і всіх виконавців влади. Врешті-решт і сам цар у Зимовому палаці зрозуміє, що став абсолютно непотрібним, оскільки вже не віддає жодних наказів, яких міг би не віддати, й у жодній ухвалі не має свободи вибору між двома можливостями: одна завжди добра, а інша завжди лиха, й він бачить оте заздалегідь зумовлене добро й зло, завдяки чому наказує чинити лише те, що необхідне (навіть, якщо він щиро прагне цієї необхідности). Не цар править, — править неіснуюча матеріально річ: необхідність, тобто Істина.
Держава зникає завдяки необхідности, Держава є земним намісником єдиноістини й не має жодних підстав для буття у Кризі.
Майбутнім цього світу є аполітея, у якій людина не залежить від волі іншої людини, а залежить безпосередньо від Історії, і те, чого не існує, керує тим, що існує.
Четверта п’ятдесят три. Склалося рукопис увосьмеро й сховалося у кишеню сурдута. Вхопивши з Міхаїлового столу бумагу, підготовану, щоб поставити на ній печатку, котра продовжує права перебування в Іркутському генерал-губернаторстві, постукалося у двері кабінету комісара, а відтак негайно увійшлося, не чекаючи виклику.
— Чого вам?! — заревів Шембух.
— Оце! — замахалося бумагой.
— Єрославкій! Вон!