Крига. Частини ІII–ІV
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-151-3
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини ІII–ІV». Краткое содержание книги:
Гралося далі. Карта лягала раз краща, раз гірша. Знялося хутряну шубу, розстебнулося сурдут, послабилося комір і краватку. Один із редакторів вийшов ненадовго позичити ще готівки. Порахувалося нишком, скільки залишилося живых денег: тридцять рублів і дріб’язок, але це включно з тим, що в грі, бо в бумажнику вже тільки один самотній червінець. Тож кинулося його на стільницю — який сенс його самого в пуляресі тримати? Прийшла рука зимна, прийшла рука гаряча, знову зимна, впалося до двадцяти п’яти. — Форрртуна! — Скрекотів папуга. — Форрртуна! — Повернувся Ґріґорій Ґріґорьєвіч, показав аркушик із рукописними нотатками: в коробках тих розкраяних були запаси тьмічок. — Але яких, на тунґетиті чи на крижаному вуглеці? — Тільки й того знаю, що тут написано, от. — Спасибо. — Ну й не личить тепер підводитися і тікати, якось нечемно б це виглядало, Авксєнтьєв такий послужливий — слід грати далі. Гралося. Не підводилося погляду на редакторів, очі приклеїлися до карт. Пан видавець влаштував галас, що значиться карти кров’ю; натягнулося на розчухану руку рукавичку. Вони вичаклували нову колоду. При наступній роздачі отрималося самі масті Літа; рука хутко кинула на стос два рублі. — Пррравда! Пррравда! — Здригнулося. Годинник — подивилося на годинник — скільки дадуть за такі нові, посріблені часы, — глянулося, котра година. Теслектрика струмувала під шкірою рвучким потоком — сам дотик холодного металу вивертає думки, ламає асоціації. У Міністерстві Зими чекають, на столі решки заощаджень, слід спасувати, послатися на пізню пору й вийти, це так очевидно, так безсумнівно, розсудливо й слушно, — бачиться, як це робиться, чується, що їм кажеться, чується їх, як у відповідь бурмочуть слова прощання… — Панове, вибачте, засидівся, справи не чекають. — Ухопилося останні гроші, шубу, шарфа й шапку, й вийшлося у коридор.
Пан Щекєльніков читав свіжі «Новости» прямо з-під преса. — Тут пишуть, що католикам свята сповідь покращує рух у кишках. Що скажете, пане Ґе? — Я не знав, що ви умієте читати. — Хто занадто багато читає, той стає немудро довірливим до людей, може, ви зауважили? — Де пан Левера? — Натовк якогось бухгалтера друкарською машинкою, його скинули зі сходів. Ідемó? — Йдемо, йдемо. — Зітхнулося. — Ці писаки, пане Щекєльніков, — це одна банда кровопивць. — Ба!
У будинку Митниці знову Свято Ентропії, бо уже давно замовлена бриґада мулярів з’явилася, нарешті, щоб рятувати споруду, будуть нові підпори під стропи ставити, стіни вирівнювати й тиньк освіжувати. Частина чиновников мусила через це покинути свої бюра. Але — значно гірше: коли прослизнулося бічними дверима повз Шембухового Міхаїла, щоб упіймати отого худого блондина в його кабінеті, виявилося, що то взагалі нічий кабінет. А що хтось його собі так використовував? То, бачите, певно тоді в іншому місці тривав ремонт, і він звідти перебрався сюди акурат на тиждень чи два. Ну, то, може, бодай скажете мені, хто б це міг бути — й описалося його якнайдокладніше, аж до наполеонівського кучерика на чолі. А постать ця мусить бути у вас тут, урешті-решт, значна! Посаджений там клерк подивився на стелю, скривився, почухав підборіддя, смикнув себе за вуса… Будучи знетьмідненим, тільки через добрячу хвилю цього театру зрозумілося цілком очевидний намір і потягнулося до бумажника. Чиновник перестав удавати слабоумство, побачивши шість рублів. — Якщо мене пам’ять не зраджує, — заспівав він, — це комісар Ур’яш. — Де ж його можна знайти? — А про це питайте в Адміністрації.
Подріботілося до Адміністрації. П’ять рублів. — Комісар Францішек Марковіч Ур’яш? Є такий. Маємо тут підшиті папери, ось: першого тижня жовтня повернувся на посаду у Канцелярії Генерал-Губернаторства. — Себто де мені його шукати? — В Цитаделі, ваша вельможносте, в Цитаделі. — Але погляньте-но в ці папери, може, маєте десь там його іркутську адресу. — Приватну адресу високого губернаторського службовця хочете дізнатися? — підняв брови клерк. — Скільки? — спиталося, зітхнувши. Показав. Довелося спасувати, не залишилося б готівки навіть для поїздки Мармеладницей на роботу.