Крига. Частини ІII–ІV
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-151-3
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини ІII–ІV». Краткое содержание книги:
Засунулося руки в кишені сурдута, щоб стримати нездорові відрухи. На стелі над столом Міхаїла починалася звивиста подряпина, довга тріщина навскоси через увесь секретаріат. Слід подумки утекти із театру жаху. Найпевніший спосіб: запрягти розум до логічної праці.
Подряпина, отож, подряпина. Мгм, а власне, яким чином лютий проморожується крізь стіну? Як тверда речовина проходить крізь тверду речовину таким чином, що ці будинки, попри все, й далі стоять, що тротуари, з-під яких виринули ґляції, не розпадаються на жорству й пил? Лютий не тисне масою криги, мов тараном, — адже він тоді мав би руйнувати все на своєму шляху. Він п р о м о р о ж у є т ь с я. Ба, а чи цей крижаний панцир узагалі належить до «тіла» лютого?
… Кров лютих протікає крізь усе, гелій переміщаючи таємними способами при температурі, близькій до абсолютного нуля, крізь землю, скелі й мури, наче вода крізь сито, але чинить це навіть усупереч силі тяжіння, усупереч законам білої фізики — молекулярна матерія, оживлена Морозом. А крім гелію — що ще? Ага, температурний ґрадієнт. Його також не стримає жоден матеріальний бар’єр. Таким чином, крига — це лише наслідок входження лютого в земне середовище, чуже його фізіології: навколо лютого згущується і замерзає повітря.
… Як цевідбувається: перетікають струмочки гелію, пересувається Мороз, крижана маса приростає з одного боку, тане й випаровується з іншого. Чи не таку модель будують фізики Kaiser-Wilhelm-Gesellschaft für schwarze Physik на підставі досліджень доктора Вольфке і його людей? Це вписувалося у звіти, що підсумовували десятки дослідів, покликаних підтримати чи спростувати подібні гіпотези. Що ми не бачимо лютих, як таких, — ми бачимо їх винятково «ув’язненими» у формах, накинутих відмінностями середовища.
… А оці тріщини, патьоки, щілини, відхилення від звису, а іноді цілковиті руїни, як у Дірявому Палаці, — це наслідки багаторазового проморожування лютих, включно із «забрудненнями», замкнутими в їхній кризі: піщинками, камінцями, жилами крижаної субстанції з вищою кривою танення, чи навіть частками, викришеними із трун, як оповідав пан Ґаврон. Вони залишаються у стінах і кроквах, як чаїнки на ситечку. Звідси можна виснувати, що свіжоморожений із землі лютий небезпечніший для людської архітектури, ніж лютий, що спускається бурульками з піднебесної висоти; люті легші в суху погоду, ніж під час опадів; вони чистіші на селі, ніж у промислових містах.
… А позаяк у процесі проморожування вони залишають такі сліди в матерії, то за цими слідами можна на мікроскопічному рівні докладно відтворити увесь їхній підземний маршрут. Якби малося відповідне обладнання і бюджет на такі значні геологічні дослідження, можна було б таким чином підготувати повну карту Шляхів Мамутів…
Грюкнули двері, крикнув розгніваний чиновник, опам’яталося.
— Але чи він узагалі знає, що я тут сиджу й чекаю?!..
— Знає, знає, неможливо, щоб не знав.
— Я мушу відпрошуватися з роботи, щоб марно стирчати годинами в нього під дверима, я втрачаю гроші, може, ви мені їх повернете, га?
— Не кажіть про гроші, я вам добре раджу, не кажіть про гроші.
Відкрилося годинник.
— У мене домовлена зустріч, я не можу так до смеркання…
— Приймальні години! — Міхаїл підняв палець. — Управа не бордель, клієнт не господар!
Надходила четверта.
— Дайте хоч ручку, папір і чорнило.
Поклалося на коліна твердий картон. Міхаїл знову нахилився над своєю роботою. Службовець-хробак, клієнт-хробак, усі в одній туші живуть, одну тушу живлять.
Робітники довбали, аж портрет Його Імператорської Величности Ніколая II Алєксандровіча підстрибував на стіні. Над Собором Христа Спасителя за вікном висіла яскрава хмара, імлиста шапка на тунґетитових куполах, тепер імлобарвних. Мусилося сердито бурмотіти під носа брутальну лайку, що аж Міхаїл раз і другий скоса глипнув з-над каламаря і печатки. «Держава й не держава! Влада й не влада! Вольність і не вольність!»
Тисячу чортів, як це розв’язати? Як розрубати сатанинський вузол?
Поправивши перев’язку на руці, вмочилося перо в чорнильницю.
Аполітея, або ж Слово про Державу Небуття
Яким чином те, що не існує, може управляти тим, що існує?
Запитую себе, об’єкт урядів, у матерію убраних, проковтнутий видимою Державою, відчутною на дотик, повсюдно присутньою у постатях сотень тисяч функціонерів.
Що ж таке Держава? Держава — це структура влади націй, завдяки якій одні люди керують іншими. Причому, керівників мало, а керованих багато, тож зображеною ця структура має форму піраміди або перевернутого дерева.