Метаморфози

640] Мовчанку зрушив Анхіс: «Незрівнянний служителю Феба, 641] В тебе — якщо мені пам'ять не зраджує — син був, а також 642] Четверо дочок — тоді, коли вперше я бачив ті стіни». 643] Той головою, що в стьожки була білосніжні вповита, 644] Сумно схитнувши, сказав: «Твоя правда, герою великий! [234] 645] Ти мене знав ще тоді, коли дітьми п'ятьма я втішався. 646] Нині ж — така вже хистка, непостійна рядить нами доля! — 647] Майже в бездітного ти загостив. Бо яка ж то від сина 648] Поміч, коли його близько нема? В тім краю, що від нього 649] Й названий, в Андросі, владу й поля він посів замість батька. 650] Мовити правду Делієць навчив його; донькам, одначе, 651] Лібер таке дарував, чого важко собі й побажати, 652] Важко й повірити в те, бо до чого б вони не торкнулись,— 653] Перемінялось у хліб та в оливку — Мінерви, богині 654] Жовтоволосої дар, і велика була з того користь. 655] Тільки—но Трої нищитель, Атрід, про те диво дізнався,— 656] Ти не подумай, що відгомін бурі од вашого краю 657] Не докотився й сюди,— моїх дочок він силою зброї 658] Вирвав із батькових рук, і велів їм, щоб цим божественним 659] Даром живили вони кораблі незчисленні аргейців. 660] От і розбіглись вони хто куди: подались на Евбею 661] Дві мої доні, а ще дві — на Андрос, до брата. За ними 662] Воїн прибув, щоб війну розпочати, якщо їх не видасть. 663] Страх переважив братерське чуття, і сестер—утікачок 664] Брат таки видав. Ти б міг оправдати його боязливість: 665] Хто б його край захистив? Ні Енея ж, ні Гектора, з ким ви 666] Десять протриматись років змогли, не було біля нього! 667] Вже полонянкам кували наручники. Ці ж молитовно, 668] Поки ще змога була, вільні руки до неба піднявши, 669] Скрикнули: «Батьку—Ліею, рятуй!» І подав допомогу 670] їхнього дару творець, якщо знищити способом дивним — 671] Значило б допомогти. Але як вони вигляд змінили, 672] Я того знати не міг, пояснити не годен і нині. 673] Знаю, що сумно скінчилося все: в голубів білосніжних 674] Перемінились вони, супровідниць дружини твоєї!»