Зарубіжний детектив

— А що ще ви можете сказати про Ковальського? — перебив майор балакучого старшину.

— Трапляється, випиває, як це у молоді водиться. Але тільки після роботи. Аварій і нарікань не було. Недавно купив собі стару побиту машину марки «БМВ», тепер крутиться біля неї, приводить до ладу. Директор дозволив йому в позаробочий час користуватися заводською авторемонтною майстернею. Вже над власною машиною Ковальський корпить, не жалкуючи сил, як новенька буде.

— Чудес не буває, — засміявся майор, — з металолому нової машини не зробиш, як не старайся.

— Ковальський дуже хороший механік, та й грошей на ремонт не шкодує.

— Не так їх у нього, напевно, й багато, цих грошей. Дружина не працює, маленька дитина…

— Гадаю, що з понаднормовими він загрібає більше п’яти тисяч. Треба визнати, що Ковальський не білоручка, ніякою роботою не гребує. Береться за ремонт і приватних машин. А їх в Надажині чимало. Люди на заводі заробляють непогано, підприємство ж за хорошу роботу видає талони на машини. Так що багато хто купує — правда, більше малолітражки. А ремонтувати ніде, майстерні у нас немає, от і виходить, що приробіток у Ковальського постійний. Крім того, я вже сказав, сюди приїжджають іноземці, часто на власних машинах. Янек-жартівник обслуговує і ремонтує їх. Ясна річ, не за злоті. Ковальський не раз нахвалявся, що іноземці привозять йому запчастини до його БМВ.

— Давайте перейдемо до охоронника. Його звати Анджей Баліцький?

— Так, він місцевий, тут народився. Йому п’ятдесят п’ять, той з робітників-селян. У нього два з половиною гектари землі, будинок, своє господарство. Будинок новий, років чотири тому його збудував, а ось решта господарських будівель — майже розвалюхи. Кожного року відгодовує два-три кабанчики, тримає курей і качок. Знаєте, як у них буває, — всього потроху. Веде господарство, звичайно, дружина. Виховали вони чотирьох дітей, усі вже дорослі і самостійні. Наймолодший, Франек, — слюсар на заводі. Одна донька — зубний лікар, живе в Ольштині, друга закінчила торговельне училище і працює у Варшаві, там і живе, сім’я в неї. А старшого сина він на інженера виучив. Той живе в Сілезії, у Катовіце. А може, в Глівіце? Цієї обставини я не перевіряв, але, коли знадобиться, уточню.

— Два з половиною гектари в Надажині, під Варшавою. Це ж золоте дно! Ті, хто вирощує і продає у місті овочі, навряд чи мають більше землі, а гроші гребуть лопатою.

— Усе це так, — погодився Доманецький. — До того ж земля у Баліцького непогана. Якби по-хазяйськи підійшов до цього — поставити теплиці, — напевне мав би колосальний доход. Та він лінується, живе тим, що родить йому нива, а зарплата йде на всілякі витрати по господарству. Багато в нас таких робітників-селян: і селянин він поганий, та й на підприємстві користі від нього небагато. Не вистачає йому уміння, та й бажання, мабуть, також немає. Воно простіше сидіти на лавочці з пістолетом на боці, ніж гнути спину на ниві. Тільки ніхто з чотирьох дітей не захотів залишатися на господарстві.