Зарубіжний детектив

Качановський наказав зупинити машину, не доїжджаючи до Надажина, на тому місці, де шосе поринало у невеличку балку поміж двох горбів. Підйом був такий незначний, що навіть водії малолітражок проїжджали тут на прямій передачі. І все ж штовхати «фіат» по схилу нагору змогли б тільки двоє, а коли вимагалось розігнати до такої швидкості, щоб завести мотор, це зусилля трьох. Тому вказівка міліціонера, щоб охоронник вийшов і допоміг штовхати машину, не могло викликати підозри. Так само, як і його прохання до касирки.

— Ці спритники все точно розрахували, — підмітив водій міліцейської машини після того, як вони з майором провели слідчий експеримент: спробували удвох виштовхнути нагору по схилу службову машину. — Навіть те, що, трохи від’їхавши, машина зупинилась, було психологічно правильно розраховано. Якби злодій відразу газонув, охоронник зараз же зрозумів, чим справа пахне, і згадав би про пістолет. Або спробував би затримати другого. А так вони спокійно пішли до машини, яка ніби чекала їх, другий тим часом встиг зникнути.

Майор навіть не поцікавився, звідки це сержанту Адамському добре відомі всі деталі події. Він знав, що найпоінформованішими людьми в управлінні були саме водії. Майор не міг не погодитись із зауваженням досвідченого водія. Справді, план нападу на заводську машину був продуманий до дрібниць і здійснений на диво чітко.

Старшина Доманецький, мабуть, чекав біля вікна: не встигла машина з Варшави зупинитися, а начальник відділка вже стояв струнко перед майором.

Доманецький дуже хвилювався. Воно й не дивно. Більше семи років він очолював місцевий відділок міліції, і за всі ці роки йому доводилось мати справу лише з дрібними крадіжками, бійками на весіллях і хуліганством. А тут раптом викрадення заводської машини і крадіжка великої суми грошей!

Старшина провів майора до службового приміщення з гучною назвою «Кабінет начальника відділка» і, не чекаючи запитань, став доповідати:

— Христина Палюх, тридцять п’ятого року народження, заміжня, двоє дітей. Син Анджей вчиться у Вроцлавському політехнічному, пробував поступати у Варшаві: не пройшов по конкурсу. Дочка Вожена закінчує ліцей, в нинішньому році складатиме іспит на атестат зрілості. Думає поступати в медичний, але сумніваюсь у кінцевому результаті — вчиться не дуже добре. Чоловік Владислав Палюх, інженер. Як і дружина, працює на заводі точних приладів. Кажуть, хороший спеціаліст. У Надажині живуть більше п’яти років. Отримали від заводу квартиру. До цього він їздив на роботу з Варшави, а вона жила і працювала в столиці.

— Чому ж вони переселились у цю діру?