Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933

Сергій Єфремов, академік у галузі історії літератури й колишній голова Української партії соціалістів-федералістів (УПСФ), покритикував керівництво ВУАН за тенденцію робити те, чого від них вимагав режим. Наприкінці 1928 року президія ВУАН засудила його та виключила з організації й адміністрації Академії[912]. Єфремова також було виключено з Харківської секції наукових працівників[913]. Не пізніше ніж до середини лютого 1929-го його звільнили як представника «деякої незначної частини наукових робітників», ворожих до пролетаріату[914].

У листопаді 1929 року ДПУ «викрило» змову, названу Спілкою визволення України та Кубані, і заарештувало кількох науковців[915]. 22 грудня Українську автокефальну православну церкву, яка відділилася від російського православ’я під час революції, було пов’язано з цією вигаданою змовою. І її змусили оголосити про саморозпуск у січні 1930-го. Резолюції, нав’язані так званому ліквідаційному собору, особливо впадали в око тим, що вони не тільки викривали принципи, якими керувалася церква, а й відкидали засади української національної та політичної відмінності: автокефалію було засуджено як «символ петлюрівської незалежності», духовну українізацію як «засіб підбурювання національної ворожнечі», а соборність як «демагогічний засіб політичного впливу»[916]. Щоб поширити огуду таких церковних ідей на світські сфери, не треба багато фантазії.

На початку 1930 років назву змови було скорочено до «Спілка визволення України (СВУ)», яку «викрило й ліквідувало» ДПУ в другій половині 1929-го. Імовірно, керовану Єфремовим, колишнім головою секції науково-педагогічної комісії ВУАН Володимиром Дурдуківським і одним із засновників Автокефальної церкви Володимиром Чехівським СВУ звинувачували в створенні плану про скинення радянської влади й повернення капіталізму в Україну шляхом збройного повстання, підтриманого іноземними капіталістичними державами. А також у спробі організувати «куркулів»[917] і буржуазію для продовження української націоналістичної контрреволюції періоду громадянської війни. Згідно з опублікованим звинуваченням, Єфремов і його колеги діяли під керівництвом емігранта Чикаленка, який наказав першому створити СВУ в 1929 році. Змовники, мовляв, спочатку сподівалися відновити Українську Народну Республіку як буржуазну демократію, але пізніше обрали фашистську диктатуру. Вони також планували скасувати аграрні реформи, проведені під час революції, і відновити право власності колишніх землевласників. Семеро основних заколотників проводили свої зустрічі в кабінетах ВУАН Єфремова й організовували щонайменше п’ятнадцять секцій по п’ять учасників кожна (п’ятірки). Після того як «змовник» Черняхівський зустрівся з лідерами емігрантів за кордоном, намагаючись створити об’єднаний фронт націоналістів неросіян проти радянської держави. Ці секції було організовано в кількох інститутах ВУАН і в ієрархії Української автокефальної церкви. Єфремов навіть керував тіньовим урядом[918].