Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933
- Автор: Мейс Джеймс
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавничий Дім «КОМОРА»
- ISBN: 978-617-7286-31-7
- Переводчик: Максим Яковлєв
- Жанр: История
Электронная книга - «Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933». Краткое содержание книги:
Були й безпрецедентні речі, що просто вражають. Найбільш схильний до репресій цар — і той ніколи не подумав би про підпорядкування політиці містичних царин мовознавства й генетики. Тепер же навіть найаполітичніших митців, письменників, дослідників і науковців було розподілено на «фронти» класової війни, і кожен із них дістав своє завдання. Ворогів, справжніх та уявних, публічно судили й змушували зізнаватися в злочинах — таких фантастичних, таких апокаліптичних, що звучать вони як звинувачення від Господа Бога проти самого Диявола. Навіть дитячу пошану до батьків було принесено в жертву державі: юний Павлик Морозов, дитина, яка донесла на своїх батьків, став героєм і зразком для наслідування молоді. Усі аспекти людської діяльності — від того, як про події минулого мають писати історики, і до постачання та виробництва заводів, розташованих за тисячі кілометрів, — контролювала Москва.
Потужний елемент централізації було закладено в самому принципі п’ятирічок. За словами Всеволода Голубничого, система п’ятирічок, у якій розподіл і впорядкування ресурсів та програм виробництва відбувалися з одного центру — з Москви, була новим, безпрецедентним чинником інтеграції, організаційною надбудовою, що звела економіку СРСР в єдине ціле[897].
Безумовно, така зміна ситуації — якщо раніше українська економіка була в українських руках і, наприклад, Харків намагався контролювати поточну виробничу діяльність навіть всесоюзних підприємств, а тепер усі важливі економічні рішення ухвалювала Москва, — стала основним поворотом. Водночас національне питання порівняно з економікою належало більше до сфери політики й культури. Нам тепер слід звернути увагу на так звану культурну революцію, із якою справді почався наступ на українську націю.
Так звана культурна революція 1928–1932 років була невіддільною складовою тоталітаризації Радянського Союзу. Вона мала ознаки революції з самих низів і набула форми «агресивного руху молодих, пролетарів і комуністів проти культурного істеблішменту»[898]. А втім, залишається фактом те, що надання свободи дій цим самопроголошеним представникам пролетарської думки й культури було свідомою стратегією, спланованою на найвищих рівнях політичної влади, стратегією, супроводжуваною показовими судовими процесами й поширенням репресій. Що ще важливіше з погляду радянської України — самопроголошені пролетаризатори чекали від Москви лідерського скерування та натхнення: чи то Авербаха та руху «На посту» в літературі, чи то істориків із середовища «Историка-марксиста». Одні з найвидатніших представників української комуністичної думки — історик Матвій Яворський і філософ Володимир Юринець — стали жертвами «культурної революції» вкупі з такими «буржуазними» мислителями, як Михайло Грушевський та Сергій Єфремов.
В Україні постраждала не тільки національна «буржуазна», а й українська національна пролетарська інтелігенція, що почала зароджуватися. Результат «культурної революції» був неоднозначним. З одного боку, інтелігенція зіткнулася з такою регламентацією, що перестала бути самостійною складовою суспільства. Із другого ж — українське інтелектуальне життя суворо підпорядковувалося Москві.
У войовничіше налаштованого крила партії та органів безпеки завжди було відчуття, що поступки, вимушені з огляду на неп, були тимчасовими, і що настане час, коли режим візьметься за незведені рахунки. У червні 1925-го, за найвищого рівня «лібералізму» режиму, ось такі документи таємно поширювалися поміж усіма співробітниками ДПУ в районах Лубенської округи України:
Як було встановлено, контрреволюційні організації й угруповання на Україні добре обізнані з тим, що ОДПУ тепер вимушено зберігає певну, так би мовити, пасивність, зумовлену й Новою Економічною Політикою, і також міркуваннями уряду, — найвищого порядку.
Про те, що таке становище тимчасове, знає кожен із нас. І от у зв’язку з цим ОДПУ не повинно втрачати сприятливого моменту для демаскування наших ворогів, із тим щоб у належний час розгромити їх ущент. Саме тому нагадуємо Р. Р. про необхідність глибокого знання й правильного розуміння поточного моменту, що дає нам у руки такі виняткові можливості виявлення К. Р. серед усіх шарів і прошарків населення. Особливо наголошуємо, що такий момент може більше в нашій історії не повторитися. Упевнені, що ілюзії наших ворогів, які допускають думку про капітуляцію Рад. влади, скоро розвіються, а веселі посмішечки на їхніх обличчях зміняться гримасою жаху й дикого тваринного страху перед обличчям усепереможної стратегії комунізму[899].
897
Голубничий, Всеволод. Три лекції про економіку України. Мюнхен ; Нью-Йорк, 1969. С. 11.
898
Fitzpatrick, Sheila. Cultural Revolution in Russia, 1928–1932. Journlal of Contemporary History. Vol. 9. 1974. № 1. P. 34.
899
Лихо, П. Советская власть на местах. Український Збірник. Ч. 8. 1957. С. 146.