Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933

Україна, по суті, була нацією, яка складалася з селян і національної інтелігенції. Хоча запровадження українізації заохочувало багатьох із них переходити до інших соціальних ролей, не втрачаючи українську ідентичність, абсолютна більшість у 1933 році все ще обробляла землю. Для українців неп та українізація були сторонами однієї монети: влада пішла на обидві поступки, щоб заспокоїти соціальні сили, яким більшовики не змогли завдати вирішальної поразки. Упродовж 1920-х офіційні тези в пресі радянської України визначали основним завданням партії навернення до неї «сільських мас» загалом і сільської інтелігенції зокрема[943]. Є достатньо свідчень, що цей підхід мав лише обмежений успіх. Наприклад, сільських кореспондентів (сількорів), яких заохочували долучатися до радянської преси про сільське життя, уникали їхні сусіди. Більшість селян не відчували прихильності до режиму, який підтримували сількори. Затонський чесно визнав у своїй промові 1926 року на конференції сількорів, що вони є меншістю. Він запевнив: у керівництві знають, що таким активістам як сількори в селах працювати важко, знають і про ставлення до сількорів, яке демонструють куркулі й деякі ганебні представники радянської влади[944].