Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933

Потім були й інші суди. Григорій Костюк перераховує п’ятнадцять так званих контрреволюційних організацій, що їх «викрили» органи держбезпеки з 1930-го по 1938-й[925]. Найповажніших представників інтелігенції було ліквідовано[926]. Цей пошук «класових ворогів» дістався кожного кутка країни; будь-якому показовому судовому процесу передувала хвиля арештів, а затим навіть іще більша[927]. Відродженню українського культурного життя було покладено край.

Суд над СВУ був почасти відповіддю на сільський супротив колективізації в Україні, метою було запобігти організації загальнонаціонального опору через залякування єдиної групи, здатної його очолити, — національної інтелігенції. Цей суд був також ударом, націленим на Скрипника, так само як і «шахтинська справа» була спрямована проти Бухаріна. Скрипник був особисто задіяний у стандартизації мови в співпраці з тими, кого «викрили» як шкідників, але він навряд чи міг би захистити Українську автокефальну церкву або академіків, які відкрито боролися з більшовиками до 1921 року. Тож цілі було обрано вдало: національні інституції, які за своєю природою були підозрілими для більшовиків, і які Скрипник навіть подумати не міг захищати, хоча принагідно співпрацював із ними в способи, що не можна вважати контрреволюційним. Тож показовий суд був майстерним політичним ударом, який неявно поцілив Скрипника, дискредитуючи його дії в минулому, і то таким чином, що він сам мусив прийняти це. За інформацією, яку опублікував Антон Антонов-Овсієнко, можливо, недостовірною, Скрипник був справжньою ціллю Сталіна від самого початку. Адже в січні 1930-го Сталін викликав голову ДПУ в Україні Всеволода Балицького до свого кабінету й повідомив, що той має розглянути «контрреволюційну угоду з Пілсудським», що її уклала ВУАН, і що Скрипник, можливо, залучений[928].