Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » История » Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933
Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933 - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933

Электронная книга - «Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933». Краткое содержание книги:

Століття тому спроба реалізувати український національний проект у межах СРСР могла здатися досить вдалою: політика українізації зумовила швидке зростання рівня письменності, поширення української мови в містах, надзвичайне піднесення культури, а уряд УСРР мав широкі повноваження в галузі економіки. Але так було недовго: всеохопна насильницька колективізація та штучний голод у регіонах, населених українцями, арешти, розстріли й цькування українських політиків та інтелігенції, стрімке повернення до російськоцентризму та поширення шовіністичних настроїв засвідчили: СРСР — та сама Російська імперія під новою назвою. У класичній розвідці Джеймса Мейса читач знайде концентрований, послідовний і захопливий огляд ідей та подій 1918–1933 років — досвіду, що зараз актуальніший, ніж будь-коли.
1 ... 132 133 134 135 136 137 138 139 140 ... 171
Перейти на страницу:

Згідно зі звинувачувальним вироком, метою, з якою створювали СВУ, було спланувати збройне повстання, координоване іноземними силами. Змовники нібито мали озброєних людей у команді на момент їх викриття. Спілка спиралася на колишніх бандитів, духовенство автокефальної церкви й «куркульську інтелігенцію», щоб скористатися її кадрами в селах. Секції було організовано в старших школах, щоб спровокувати антирадянський спосіб мислення в молоді, а також для залучення молодих селян, які могли би стати бійцями або пропагандистами. Звинувачення припускало, що повстання було сплановано на 1930–1931 роки, воно скористалося б невдоволеністю «куркулів» радянською аграрною політикою. Лідери СВУ також нібито схвалювали терор, пропагували масові вбивства комуністів і планували ліквідацію партійних лідерів, включно зі Сталіном, Ворошиловим, Будьонним та Скрипником[919].

Ієрархам Української автокефальної церкви було висунуто звинувачення, що вони мали справу із СВУ від початку, як тільки змову було організовано в 1929-му році. Духівництво виставили петлюрівцями, а церкві інкримінували відкриту демонстрацію своєї солідарності зі Спілкою в низці випадків. У сільські кооперативи змова нібито теж просочилася, і це спричинило боротьбу між об’єднаннями «куркулів-петлюрівців» і трудівників за контроль над кооперативним рухом. СВУ сподівалася захопити контроль над кооперативним апаратом, щоб допомогти з організацією повстання. Відділення медицини ВУАН, що діяло ще за Петлюри, було звинувачено в самостійному створенні заколотницьких сил навіть до утворення СВУ, а СВУ вже інкорпорувала її та Інститут наукової мови в 1926 році. Науково-педагогічне товариство при ВУАН, імовірно, приєдналося до заколоту ще за часів формування СВУ в 1925-му. ВУАН загалом від самого початку зображали як реакційну структуру, «контрреволюційний острів у пролетарському морі», навколо якого впродовж тривалого часу організовувались антирадянські націоналістичні змови. СВУ нібито намагалася дістати повний контроль над ВУАН і насправді успішно контролювала деякі її підрозділи. Спілка мала своїх членів у редакційних комітетах провідних журналів, серед так званих письменників-мандрівників, і публікувала твори антирадянського характеру в тодішніх передових журналах «Червоний шлях» і «Життя й революція». Вона навіть заснувала молодіжну організацію Спілка української молоді (СУМ) та мала можливість набирати членів серед старої сільської інтелігенції «Просвіти» й колишніх «бандитів»[920].

Офіційно висунуті звинувачення ясно свідчили про те, що СВУ мала би бути досить грізною організацією. Адже вона, так виглядало, контролювала значну частину культурного життя радянської України й масово набирала нових членів зі шкіл та сільських районів. Абсолютно неймовірним здавалося те, що ДПУ згаяло роки на розкриття такого всюдисущого руху. Згідно з позицією офіційної радянської історіографії, СВУ функціонувала й була небезпечною контрреволюційною організацією. Тих, кого засудили за звинуваченням в участі, ніколи не було реабілітовано. Праці, опубліковані на Заході, навіть приймають її існування[921]. Однак фактом залишається те, що такий заколот, яким його було представлено в обвинувальному висновку, не міг роками лишатися непоміченим у Радянському Союзі[922]. Навіть у 1920-х уже існувала сексотська система шпигунів каральних радянських органів, сексоти просочилися в культурні організації та навіть села[923]. Ніяких заколотів, жодного плану не було, і судовий процес став просто вигаданою, хоч і складною бутафорією. Тоді навіщо все це робилося?

Із 45 звинувачених майже половина були священиками автокефальної церкви або синами священиків (серед українських інтелектуалів таких було чимало). Понад половина належали до однієї з українських соціалістичних партій під час революції; решта, ймовірно, були аполітичними. Деякі були міністрами в різних українських національних урядах і повернулися з-за кордону, щоб скористатися перевагами культурної роботи, які пропонувала радянська Україна після 1923 року. Серед підсудних були два історики: Осип Гермайзе, до чиєї роботи про український соціалістичний рух досі звертаються науковці, і Михайло Слабченко, один із провідних українських економічних істориків. Всеволод Ганцов, Григорій Голоскевич і Григорій Холодний — усі відіграли важливу роль у стандартизації української мови. Олександр Черняхівський, Аркадій Барбар та Володимир Удовенко були видатними медичними дослідниками. Чотирнадцять зі звинувачуваних в участі в СВУ — академіки або науковці зі структури ВУАН. Решта — викладачі або професори, активісти сільського кооперативного руху, священики Української автокефальної церкви[924]. Одне слово, цвіт української національної інтелігенції, що її як групу тепер таврували контрреволюціонерами й «шкідниками».

вернуться

919

Спілка визволення України (З винувального висновку в справі «СВУ»). Вісті ВУЦВК. 1930. 28 лютого С. 2–3; 1 березня. С. 2–3.

вернуться

920

Спілка визволення України (З винувального висновку в справі «СВУ»). Вісті ВУЦВК 1930. 2 березня. С. 2; 4 березня. С. 2–3; 5 березня. С. 2–3; 6 березня. С. 2–3; 7 березня. С. 2–3; 8 березня. С. 2–3; 9 березня. С. 2–3.

вернуться

921

Див., наприклад, у: Плющ, В. Спілка визволення України. Український Оглядач. № 3. 1956. С. 13–30. Справжність існування СВУ ще довго була «питанням віри» в певній частині української діаспори, можливо, на підставі того, що коли вона й не існувала, то мала б існувати.

вернуться

922

Найкраща робота про СВУ, що викриває весь процес як фальсифікацію: Снегирев, Гелий. Мама моя, мама… Континент. № 11. С. 11–53; № 12, С. 163–209; № 13, С. 173–203; № 14, С. 152–192; № 15, С. 90–122 (1977–1978).

вернуться

923

Плющ сам визнавав, що «Поширений апарат секретної поліції для секретної співпраці (сексоти) виключав будь-яку можливість визначеної підпільної діяльності», у: Плющ. Спілка визволення України. С. 17.

вернуться

924

Справа «Спілки визволення України». Вісті ВУЦВК. 1930. 11 березня. С. 3.

1 ... 132 133 134 135 136 137 138 139 140 ... 171
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)