Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933
- Автор: Мейс Джеймс
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавничий Дім «КОМОРА»
- ISBN: 978-617-7286-31-7
- Переводчик: Максим Яковлєв
- Жанр: История
Электронная книга - «Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933». Краткое содержание книги:
Ті самі співробітники органів держбезпеки, що поширили цю інструкцію, також віддали розпорядження про особливо пильне спостереження за послідовниками «класового ворога» Михайла Грушевського та Українською автокефальною православною церквою[900]. Імовірно, марксистська доктрина з її наголосом на класовій боротьбі заохочувала цю параною щодо класових ворогів. Упродовж непу безумство стримувалося, а в 1928 році ДПУ дістало свободу дій і влаштувало «викриття» диверсантів на шахтах, і тут-таки з’явилися самопроголошені вартові класової чистоти, які влаштували погроми інтелігенції, відомі тоді як «культурна революція».
Вона почалась у зв’язку з наступом Сталіна на Бухаріна та на «правий ухил». А також була тісно пов’язана з рішенням першого про колективізацію сільського господарства. Першочерговим політичним завданням Сталіна, схоже, була дискредитація суперників, що значилися як прихильники селян і некомуністичних спеціалістів[901]. Звинувачення тих, хто асоціювався з опозицією, у зраді й саботажі завжди було зручним способом їх скомпрометувати, а Бухарін завжди був відомий як захисник і товариш «буржуазної» інтелігенції та спеціалістів. Отже, «культурна революція» почалася зі спроби дискредитувати «буржуазних спеціалістів».
Оголошення в березні 1928-го про те, що в шахтарському регіоні Донбасу розкрито змову 55 шахтних інженерів, було використано, щоб кинути підозру на всіх «буржуазних спеціалістів»[902]. До кінця березня, значно більше ніж за місяць до початку судового процесу, Омелян Ярославський, один із найближчих до Сталіна діячів, прибув на Донбас посилювати обурення робітників, спрямоване проти «спеців». Він попереджав, що «специ» нібито могли працювати на іноземних ворогів, і закликав робітників підтверджувати, що так і було. За словами Ярославського, «шахтинська справа» стала неминучим продовженням тієї боротьби, що її робітники десятиліттями вели проти капіталістів та землевласників, і яка завершилася перемогою в жовтні сімнадцятого. Але боротьбу ще не завершено — після Громадянської війни, коли капіталісти зрозуміли, що перемогти збройними силами не вдасться, вони почали організовувати змови з низів[903].
Пізніше Сталін оголосив, що «шахтинці» чаїлися в кожній галузі промисловості й що їхня «шкідницька робота» була одним із найнебезпечніших виявів контрреволюції. Серед звинувачень проти підозрюваних і вигаданих змовників були такі: організація аварій у шахтах, шкідництво, підтримання зв’язку з колишніми власниками шахт, отримання грошей та інструкцій від іноземних підприємств і урядів, імпортування непотрібного обладнання[904]. Та як політичний театр «шахтинський» судовий процес і близько не мав того успіху, на який сподівався режим. За словами Луїса Фішера, що був свідком розгляду справи як іноземний журналіст, підзахисний Рабинович, чоловік за сімдесят, мало не переміг прокурора. У якийсь момент один із підзахисних зізнався в тому, що підкупив цього літнього чоловіка, на що той, підійшовши до нього та дивлячись у очі, відповів: «Чого ти брешеш, га? Хто сказав тобі брехати?». Прокурор мав розчарований вигляд[905]. Та незважаючи на такі дивні моменти, «шахтинський процес» достатньо прислужився режиму як перша з великих показових судових справ, що зумовили трансформацію радянського суспільства з 1928 по 1938 роки.
Найважливішим кроком у наступі партії на інтелігенцію, поза сумнівом, було взяття під реальний контроль Академії наук СРСР, найвищої непартійної інтелектуальної установи. Щоб отримати контроль над Академією, партія ухвалила нову постанову, що практично подвоїла кількість членів Академії, і наполегливо домагалася включення власних кандидатів. Коли Академія відмовилась обрати певну кількість партійних номінантів, у 1929-му розпочалася чистка академіків і багатьох із її найшанованіших членів заарештували. Ті, хто залишився, здалися[906].
900
Там само. С. 142, 147.
901
Fitzpatrick, Sheila. Cultural Revolution in Russia, 1928–1932. Journlal of Contemporary History. Vol. 9. 1974. № 1. P. 40–41. Див. також: Fitzpatrick, Sheila. Culture and Politics Under Stalin: A Reappraisal. Slavic Review. Vol. 35. 1976. № 2. Pp. 211–231.
902
Якісний розгляд шахтинського судового процесу й пізнішого суду над Промисловою партією можна знайти в: Bailes, Kendall Е. Technology and Society under Lenin and Stalin: Origins of the Soviet Technical Inteligentsia, 1917–1941. Princeton, 1978. Pp. 69–140; Carr E. H., Davies, R. W. Foundations of a Planed Economy, 1926–1929. Vol. 1. Pp. 621–627.
903
Тов. Ярославський про економічну контрреволюцію в Шахтинському районі. Вісти ВУЦВК. 1928. 23 березня. С. 2.
904
Medvedev, Roy А. Let History Judge: The Origins and Consequences of Stalinism. New York, 1972. Pp. 111–113.
905
Fisher, Louis. In: Richard Crossman, ed. The God that Failed. New York, Toronto, and London, 1965. Pp. 189–190.
906
Graham, Loren R. The Soviet Academy of Sciences and the Party, 1927–1932. Princeton, 1967. Pp. 89–130.