Рукопис, знайдений у Сараґосі
- Автор: Потоцкий Ян
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Піраміда
- ISBN: 978-966-441-411-8
- Переводчик: Виктор Дмитрук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Рукопис, знайдений у Сараґосі». Краткое содержание книги:
Коли циган дійшов до цього місця у своїй розповіді, йому дали знати, що справи табору вимагають його присутності. Як тільки він пішов, Веласкес узяв слово й сказав:
— Хоч я з повною увагою ставлюся до слів нашого ватажка, але не можу вхопити в них ніяких зв’язків. Я, власне кажучи, не знаю, хто говорить, а хто слухає. Тут маркіз де Вальфлорида розповідає доньці про свої пригоди, яка розповідає їх ватажку циган, який, у свою чергу, розповідає їх нам. Це справжній лабіринт. Я завжди вважав, що романи й інші твори такого роду мають писатися кількома колонками, як хронологічні таблиці.
— Маєш рацію, сеньйоре, — відповіла Ребека. — Так, наприклад, в одній колонці читали б, що сеньйора де Вальфлорида обманює свого чоловіка, а в другій бачили б, як це йому далося взнаки, що, без сумніву, кинуло б нове світло на всю розповідь.
— Я зовсім не це хотів сказати, — промовив Веласкес. — Але ось вам, наприклад, герцоґ Сидонія, характер якого я щойно повинен пізнати, а тим часом вже бачив його на погребальних ношах. Хіба не краще було почати від португальської війни? Тоді в другій колонці я побачив би доктора Санґре Морено, який роздумує над лікарським мистецтвом, і не дивувався би, бачачи, як один розтинає труп другого.
— Безумовно, — перервала Ребека, — постійні несподіванки роблять розповідь малоцікавою, бо ніяк не можна здогадатися, що буде далі.
Тоді я взяв слово й сказав, що під час португальської війни мій батько був ще дуже молодим, і тому не можна не дивуватися розсудливості, яку він виявив у справі герцоґа Медіни Сидонії.
— Нема про що говорити, — сказала Ребека, — якби твій батько не викликав на поєдинок одинадцять офіцерів, могло б дійти до суперечки, тому він слушно зробив, що випередив їх.
Мені здалося, що Ребека глузує з нас усіх. Я помітив у її характері якийсь сарказм і недовіру. Подумав, що хто знає, чи не могла б вона розповісти нам пригод, зовсім не схожих на історію небесних близнят, і вирішив запитати її про це. Тим часом настав час прощання, і кожен пішов у свій бік.
День двадцять дев'ятий
Ми зібралися досить рано, і циган, маючи вільний час, продовжив розповідь про свої пригоди:
Герцоґиня Сидонія, розповівши мені історію свого батька, кілька днів зовсім не показувалась, а кошик приносила мені Хіральда. Від неї я також дізнався, що справа моя вже залагоджена завдяки заступництву дядька моєї матері. В кінцевому підсумку, священики були навіть раді, що я від них утік. Вирок святої інквізиції згадував лише про нерозважність і дворічну покуту, і навіть моє ім’я було позначене лише початковими буквами. Хіральда повідомила мене також, що моя тітка хоче, аби я ховався протягом двох років, а вона в цей час виїде до Мадрида й там займатиметься управлінням тим селом, яке батько виділив для мого утримання. Я запитав Хіральду, чи не думає вона, що я витримаю ці два роки в підземеллі. Вона відповіла мені, що в мене немає іншого виходу і що, зрештою, її власна безпека вимагає такої обережності.
Наступного дня, на мою велику радість, прийшла сама герцоґиня; вона мені подобалася значно більше від своєї колишньої годувальниці. А ще я хотів почути продовження її пригод. Я попросив, щоб вона розповідала далі, що вона й зробила так:
Я подякувала батькові за довіру, з якою він познайомив мене з найважливішими подіями свого життя. Наступної п’ятниці я знову вручила йому листа від герцоґа Сидонії.
Він не читав мені ані його, ані подальших листів, які діставав щотижня, але часто розповідав мені про свого приятеля, бо розмова про герцоґа завжди займала його найбільше.
Невдовзі після цього мене відвідала літня жінка, вдова одного офіцера. Її батько був васалом герцоґа, вона ж домагалася лену, залежного від герцоґства Сидонія. Ніхто досі не просив у мене допомоги, і цей випадок потішив моє самолюбство. Я написала прохання, в якому ясно й детально виклала всі права бідолашної вдови. Занесла той папір батькові, який сильно був ним задоволений і послав його герцоґу. Признаюся тобі, що я цього сподівалася. Герцоґ визнав вимоги вдови й написав мені листа, повного люб’язностей, захоплюючись моїм раннім розумом. Пізніше я знову вишукала можливість написати йому і знову дістала лист, у якому він захоплювався моєю кмітливістю. Бо я й справді багато часу присвячувала удосконаленню мого розуму, в чому Хіральда мені допомагала. Коли я писала той другий лист, мені невдовзі мало виповнитися п’ятнадцять років.