Рукопис, знайдений у Сараґосі

Визнаю, що я з прикрістю бачу, що поєдинок, цей найшляхетніший вид боротьби, був знижений до рівня азартної гри, свого роду забави, яку людина честі повинна використовувати з надзвичайною поміркованістю. Однак, з урахуванням принципів, наведених мною на початку, мені здається незаперечним, що справа, яка нас зараз цікавить, була поєдинком, а не вбивством. Так мені наказує твердити моя впевненість, хоча мені й прикро, що я суперечу точці зору моїх одинадцяти колег. І оскільки я майже впевнений, що мене чекає гіркота неласки з їхнього боку, а водночас я прагну в якнайлагідніший спосіб попередити вирази їхнього незадоволення, то я прошу, щоб усі одинадцять виявили мені честь стати зі мною на поєдинок, а саме шість зранку, а п’ять після обіду.

Такий висновок з наведених доказів викликав загальний шум, але запрошення слід було прийняти. Ван Ворден поранив перших шістьох, з якими бився зранку, потім з іншими п’ятьма сів обідати.

Після обіду знову взялися за зброю. Ван Ворден поранив трьох, десятий поранив його в плече, а одинадцятий прошив його шпагою наскрізь і залишив на полі бою.

Майстерний хірург врятував життя хороброму фламандцю, але вже не було мови ні про хунту, ні про суд, і король помилував герцоґа Сидонію.

Ми провели ще одну кампанію, нічим себе не зганьбивши, але вже без попереднього запалу. Герцоґ завжди ставився з великою пошаною до відваги й військових здібностей ван Берґа, докоряв собі надмірними турботами за мій спокій, які стали причиною таких сумних подій. Він добре засвоїв, що недостатньо хотіти добра, треба ще вміти його домагатися. Щодо мене, то я, як і більшість чоловіків, тамував у собі біль, тому страждав ще більше. Відтоді ми перестали розробляти наші плани ощасливлення Іспанії.

Тим часом був укладений мир, герцоґ вирішив подорожувати, ми разом об’їхали Італію, Францію і Англію. Після повернення мій шляхетний приятель увійшов до Ради Кастилії, мені ж у тій самій Раді довірили посаду референдарія.

Час, проведений у мандрах, а так само кілька наступних років зумовили значні зміни в поглядах герцоґа. Він не тільки відійшов від захоплень своєї молодості, але й улюбленою його чеснотою стала обачливість. Громадське добро, об’єкт юнацьких мрій, продовжувало залишатися його глибокою пристрастю, але зараз він вже знав, що не можна домогтися всього одразу, що спершу треба підготувати уми, а власні засоби й цілі, по можливості, приховувати. Він став обережний такою мірою, що в Раді, як здавалося, ніколи не мав власної думки і йшов за чужою, а тим часом колеги говорили його словами. Старанність, з якою герцоґ приховував свої здібності від очей загалу, лише ще більше їх викривала. Іспанці розгадали це й полюбили його. Двір почав йому заздрити. Герцоґу запропонували посольство в Лісабоні. Він знав, що відмовлятися йому не можна, тому прийняв пропозицію, але з умовою, що я залишуся державним секретарем.

Відтоді я більше його не бачив, але серця наші завжди разом.