Рукопис, знайдений у Сараґосі

Через шість тижнів після нашого шлюбу я заявив своїй дружині, що оскільки всі мої предки служили у війську, тому честь наказує мені йти за їх прикладом, і що, зрештою, в багатьох іспанських гарнізонах можна вести значно приємніше життя, ніж в Астурії. Сеньйора де Вальфлорида відповіла, що завжди погодиться з моєю думкою, коли йтиметься про честь нашого дому. Тож ми вирішили, що я вступлю до війська. Я написав міністру і отримав роту кавалерії в полку герцоґа Медіни Сидонії, який стояв у Барселоні. Там ти, дитино моя, і народилася.

Вибухнула війна; нас послали до Португалії на з’єднання з армією дона Санчо де Сааведри. Цей полководець розпочав війну славною битвою під Вільямарко. Наш полк, найсильніший тоді в цілій армії, дістав наказ розбити англійську колону, яка становила лівий фланг противника. Два рази ми атакували безрезультатно і вже готувалися до третьої атаки, як раптом з’явився між нами рицар у блискучому панцирі.

— За мною! — крикнув він. — Я ваш полковник, герцоґ Медіна Сидонія.

Правду кажучи, він добре зробив, що назвав себе, інакше ми б узяли його за ангела війни чи якогось принца небесного війська, бо було в ньому щось надлюдське.

Цього разу ми розбили англійську колону, і вся слава того дня дісталася нашому полку. Можу сміливо визнати, що після герцоґа я бився найкраще. Принаймні таке приємне для мене запевнення я дістав від нашого командира, який тут же виявив мені честь, попросивши моєї дружби. Це не була пуста люб’язність з його боку. Ми стали справжніми друзями: герцоґ ніколи не трактував мене зверхньо, я ж ніколи не принижував себе лестощами. Іспанцям закидають деяку зарозумілість у ставленні одне до одного, проте, тільки уникаючи її, ми вміємо бути гордими без пихатості й ґречними без нахабства.

Перемога під Вільямарко дала підстави для отримання нових посад. Герцоґ став генералом, мене ж підвищили перед строєм до підполковника й першого ад’ютанта.

Нам дали небезпечне завдання не дозволити противнику переправитися через Дуеро. Герцоґ зайняв зручну позицію і досить довго утримував її, нарешті все англійське військо ударило на нас. Кількісна перевага не могла примусити нас відступити, відбулася жахлива битва, і наша загибель була б неминучою, якби певний ван Берґ, командир валлонських підрозділів, не прийшов нам на виручку з трьома тисячами людей. Він продемонстрував чудеса хоробрості й не тільки вирвав нас із небезпеки, але й домігся того, що поле бою лишилося за нами. Проте на другий день ми поєдналися з головними силами армії.

Коли ми відходили разом з валлонами, герцоґ під’їхав до мене й сказав:

— Любий Вальфлорида, я знаю, що цифра два найбільш відповідна для дружби, і її не можна порушувати, не наразивши святих законів цього почуття. Гадаю, однак, що важлива послуга, яку зробив нам ван Берґ, заслуговує на те, щоб стати винятком. Мені здається, що вдячність наказує нам запропонувати йому нашу дружбу і допустити його третім до того союзу, який нас поєднує.