Рукопис, знайдений у Сараґосі

— Сто чортів, — вигукнув він, — щось мені не щастить!

У свою чергу, герцоґ струснув кості й викинув п’ять і шість. Тоді узяв стилет і затопив його ван Берґу в груди, після чого, обернувшись до глядачів, так же спокійно сказав:

— Сеньйори, зробіть останню послугу цьому юнакові, геройська мужність якого заслуговувала кращої долі. Щодо мене, то я одразу вирушаю до головного аудитора армії і віддаюся в руки королівської справедливості.

Можете уявити собі, якого розголосу набула ця подія. Герцоґа любили не тільки іспанці, але й навіть наші вороги, португальці. Коли звістка про це дійшла до Лісабона, архиєпископ того міста, який водночас є патріархом Індії, доводив, що дім, де затримали герцоґа в Коїмбре, належить капітулі і від найдавніших часів вважається недоторканим сховищем, а тому герцоґ може спокійно перебувати в ньому, не боячись вторгнення світської влади. Герцоґ був дуже зворушений виявленою йому прихильністю, однак заявив, що не стане користуватися цим привілеєм.

Генеральний аудитор розпочав справу проти герцоґа, але Рада Кастилії вирішила неодмінно втрутитися; потім великий маршал Араґона — посада, яку недавно скасували — наполягав, що право судити герцоґа як такого, що народився в його провінції і належить до давніх ricos hombres[40], належить йому. Одне слово, багато хто домагався в цій справі першості, бо кожен хотів його врятувати.

Серед усього цього галасу я ламав собі голову над здогадками щодо причин нещасного поєдинку. Нарешті якийсь знайомий зжалився й розповів мені про поведінку сеньйори де Вальфлорида. Не розумію, як я міг уявляти собі, що моя дружина може кохати тільки мене. Багато часу минуло, поки я спромігся повірити, що помиляюся. Врешті-решт певні обставини дещо відкрили мені очі, тож я пішов до сеньйори де Вальфлорида й сказав:

— Я довідався, що твій батько небезпечно захворів; гадаю, що тобі годиться до нього поїхати. Зрештою, наша дочка вимагає твоєї уваги, і, як я гадаю, ти відтепер назавжди залишишся в Астурії.

Сеньйора де Вальфлорида опустила очі й покірно прийняла вирок.

Ти знаєш, як ми від того часу жили з твоєю матір’ю; вона мала безліч неоціненних якостей і навіть чеснот, яким я завжди віддавав належне.

Тим часом справа герцоґа набула дивних рис. Валлонські офіцери підняли її до масштабів загальнонародної справи. Вони твердили, що оскільки іспанські ґранди дозволяють собі убивати фламандців, то їм випадає тільки покинути іспанську службу, іспанці ж доводили, що це був поєдинок, а не убивство. Справи зайшли так далеко, що король наказав скликати хунту, складену з дванадцяти іспанців і дванадцяти фламандців — не для засудження герцоґа, а радше для вирішення, чи смерть ван Берґа слід вважати наслідком поєдинку чи убивства.