Рукопис, знайдений у Сараґосі

— Мені здається, що скуштувавши першої в житті їжі з одного з тобою, сеньйоро, джерела, я розділив з тобою одну душу, так що думати міг тільки про тебе чи про те, що з тобою пов’язане. Капітан сказав мені, що дон Фернандо став маркізом, почавши від корабельного юнґи; я знав, що твій батько також маркіз, тож мені здавалося, що немає нічого прекраснішого від цього титулу, і запитав, яким чином дон Фернандо його отримав. Капітан пояснив мені, що він ішов від ступеня до ступеня і всюди відзначався чудовими подвигами. Відтоді я вирішив поступити на морську службу й почав вправлятися у видиранні на щогли. Капітан, якому мене довірили, противився цьому, як міг, але я не хотів його слухати, і поки ми пливли у Веракрус, я вже став досить добрим матросом.

Дім мого батька стояв на березі моря. Ми підпливли до нього шлюпкою. Батько привітав мене, оточений чередою молодих мулаток, і наказав мені по черзі їх обійняти. Невдовзі дівчата почали танцювати, спокушали мене тисячами способів, і вечір минув у безлічі шаленств.

Наступного дня корехідор Веракруса сповістив моєму батькові, що не годиться приймати сина в домі з такими порядками і що він повинен віддати мене в колеґію театинців. Батько хоч і з жалем, але повинен був послухатись.

В колеґії моїм ректором був монах, який для заохочення до науки часто повторював нам, що маркіз Кампо Салес, тодішній другий державний секретар, також був колись бідним школярем, а своїм піднесенням завдячує старанності в науках. Бачачи, що й на цій дорозі можна стати маркізом, я два роки працював з небувалою старанністю.

Тим часом корехідора Веракруса перевели в інше місце, а його наступник був людиною менш суворих принципів. Мій батько відважився забрати мене додому. Знову я був наражений на легковажність молодих мулаток, які, заохочувані батьком, спокушали мене всілякими способами. Не можу сказати, що мені подобалися ці шаленства, але я навчився багатьом новим для мене речам і тільки тепер зрозумів, чому мене випровадили з Асторґаса.

Отоді весь мій напрям думок зазнав жахливих змін. В моїй душі народилися незнані почуття й пробудили спогади про невинні забави моїх дитячих років. Думка про втрачене щастя, про сади в Асторґасі, де ми з тобою, сеньйоро, бігали, непевні спогади про численні докази твоєї доброти — все це в одну мить звалилося на мій розум. Я не міг опиратися стільком ворогам і запав у стан моральної і фізичної пригніченості. Лікарі вважали, що в мене виснажлива лихоманка; щодо мене, то я не вважав себе хворим, але часто бував настільки отуманеним, що бачив предмети, яких зовсім не було перед моїми очима.