Рукопис, знайдений у Сараґосі

Сидонія признався мені, що схильний певного мірою до ревнощів, а часом навіть до несподіваних вибухів. Взагалі він говорив зі мною тільки про себе чи про мене, а коли розмови такого роду розпочнуться між чоловіком і жінкою, стосунки між ними стають чимраз ближчими. Тому я зовсім не здивувалася, коли одного дня батько, запросивши мене до свого кабінету, сказав, що герцоґ просить моєї руки.

Я відповіла, що мені не потрібен час для роздумів, бо передбачаючи, що герцоґу може сподобатися донька його приятеля, я завчасно продумала і його напрям думок, і вікову різницю, яка нас розділяє.

— Однак, — додала я, — іспанські ґранди звикли шукати шлюбів у рівних їм родинах. Як же вони сприйматимуть наш союз? Може навіть статися, що вони перестануть говорити «ти» герцоґу, що є першим доказом їхньої зневаги.

— Те саме я сказав герцоґу, — сказав батько, — але він на це відповів, що прагне тільки твоєї згоди, а все інше владнає сам.

Сидонія був поблизу; він увійшов з боязкою міною, яка дивно контрастувала з його вродженою погордливістю.

Мене це зворушило, і герцоґ недовго чекав на мою згоду. Таким чином, я ощасливила обох, бо мій батько теж не міг приховати свою радість. Хіральда також поділяла наше щастя.

Наступного дня герцоґ запросив на обід ґрандів, які в цей час перебували в Мадриді. Коли всі зібралися й сіли до столу, він промовив до них такими словами:

— Альбо, до тебе я звертаюся, бо вважаю тебе першим з-поміж нас, не тому, що твій рід кращий за мій, а з поваги до пам’яті героя, ім’я якого ти носиш. Упередження, яке приносить нам честь, вимагає, щоб ми вибирали дружин поміж дочками ґрандів, і я, без сумніву, зневажав би того, хто вступив би в недостойний союз заради багатства чи для задоволення гріховної пристрасті. Випадок, про який я хочу з вами говорити, є зовсім іншого роду. Ви добре знаєте, що астурійці вважають себе благороднішими за народженням, ніж сам король; і хоча це, можливо, дещо перебільшене твердження, однак, оскільки вони носили свої титули ще до приходу в Іспанію маврів, то мають право вважати себе найдавнішим дворянством в усій Європі. Найчистіша астурійська кров плине в жилах Елеонори де Вальфлорида, не кажучи вже про її загальновідомі чудові якості. Тому я тверджу, що подібний шлюб може тільки виявити честь родині кожного іспанського ґранда, а хто вважає, що це не так, нехай підніме цю рукавицю, яку я кидаю посеред нашого зібрання.

— Я підніму, — сказав герцоґ Альба, — щоб повернути її тобі разом із побажаннями щастя в такому прекрасному шлюбі.

З цими словами він обійняв герцоґа, так само вчинили й інші ґранди. Мій батько, розповідаючи мені про цей випадок, додав дещо сумним голосом:

— І завжди в ньому те саме лицарство; аби він тільки міг позбутися своєї давньої запальності. Люба Елеоноро, заклинаю тебе, намагайся ніколи ні в чому його не образити.