«Аристократ» із Вапнярки
- Автор: Чорногуз Олег Федорович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - ««Аристократ» із Вапнярки». Краткое содержание книги:
— Може, хоч трохи покопаєш ти, доктор?
— Грак, ви ображаєте мене. У мене ж усе імпортне: штани, піджак, майка, труси і навіть запонки. Тільки тіло з Томашполя. Чули про таке місто, Грак? Сам я родом з Томашполя. Але як інтелігент сформувався у Вапнярці. На привокзальній площі. Це якраз між Томашполем і Одесою. Через Вапнярку усі закордонні поїзди ходять, Грак. Усі ті, що йдуть у Європу і з Європи. Отож ви мене до себе, Грак, не рівняйте... Я європеєць!..
— Так, може, трохи ти? — почав скиглити Грак.
— Я уже вам сказав: у мене під робою один імпорт. А я не любитель часто відвідувати банно-пральні комбінати. Крім цього, від землі уже відвик. Я тільки вчора наводив манікюр.
— А педікюр ти собі не наводиш?
— Буває, але в рідкісних випадках. Тільки тоді, коли зустрічаюсь з жінками, які нагадують мені райських богинь з тимчасовою пропискою на землі, а постійною в Києві.
— Чого ж ти сюди прийшов?
— Ради інтересу. Мені цікаво, скільки погонних метрів може викопати людина, якщо їй сказати, що вона докопається до золота чи до іншого благородного металу...
— У мене вже руки тремтять. Покопай трохи.
— Не скімліть, Грак. Це вам не до лиця. А що руки тремтять, так це закономірно: у вас почалась золота лихоманка. Вона скоро минеться. Трохи відпочиньте. Поговоримо на вашу улюблену тему. Розкажіть щось про жінок, про свої подвиги на цьому фронті.
Сонце піднімалося все вище і вище, Грак вгризався все глибше і глибше. Коли він появлявся на поверхні, щоб «ковтнути шматок свіжого повітря», Сідалковський йому радив:
— Грак, скільки вам говорити можна: оголіть торс. Матимете натуральний вигляд ремонтника шосейних доріг. Та й загорите хоч трохи. Я не битимуся над тим, щоб вам дістати путівку до Алупки. І ще одне,— подаючи Граку пляшку води, продовжував Сідалковський.— Не копайте під самими кущами. Гляньте, що ви зробили: кущі повисли, як у гамаку. Скарб треба шукати глибше: під нашаруванням, але не під дном Індійського океану. Там ви політичного притулку не знайдете. Навіть маючи кілька торб з діамантами. Завжди, Грак, тримайтеся золотої середини.
— Може, копнеш?
— Ні, ви не оригінал. Ви починаєте повторюватися і змушуєте до цього мене. Комусь же потрібно й керувати. Так би мовити, бути нагорі. Та й я ж для вас розшифрував карту, подав вам ідею...
— Ти всім подаєш ідеї,— розізлився Грак, витираючи піт з чола.— Тебе всі люблять, а ті, хто їх втілює в життя,— ненавидять. Чудловський теж вважає, що Торквемада це я, а ти Йосиф Прекрасний...
— Звідки такі знання, Грак? Невже цього вчать у ветеринарних академіях?
Грак не дослухав і пірнув у чорний отвір, як в ополонку. Шпагат, яким він прив'язався десь через годину-другу, сягав уже двох метрів.
— Чого тільки з людьми не робить золото! Чорт забирай! Так недовго й перетнути кордон,— усміхнувся Сідалковський, коли Грак знову з'явився на поверхні.— Невже там така чорна земля? Чорнозем же лежить на поверхні!
— Залізь — побачиш!
— Ну, для чого так грубо? Ви мене ображаєте, Грак. Євмен Миколайович відкоркував пляшку і підніс до замащених землею губів. Воду він не ковтав, а пив. Борлак працював нормально і ритмічно, без перебоїв.
— Коли ви, Грак, п'єте, у мене завжди виділяється шлунковий сік. Час би й перекусити,— запропонував Сідалковський.
— Ти що? Який перекус! Поки скарбу не знайду — з ями не вилізу.
— Мені подобається ваш оптимізм. Цікаво, що ви зробите з тим золотом, якщо викопаєте?
— Куплю найкращу машину...
— Раджу брати «кадилак». Там усі кімнатні умови, Грак. І що ж далі?
— Возитиму дівчат...
— А як же Зося?
— А що Зося? Зося — моя дружина. А я люблю вино, жінок і гроші.
— Це ваш девіз, Грак?
— А що ще людині потрібно? Я не ханжа, Сідалковський. Я не такий, як ти, бо не прикриваюсь красивими фразами. Я теж хочу гарно жити. Але не так, як ти... Розтринькувати гроші треба тоді, коли ти їх маєш. Ти ж витрачаєш, не маючи їх. Ти корчиш із себе аристократа, який на людях їсть паюсну ікру, а дома триденної давності картоплю підігріває. Я ж тебе знаю. Ти живеш одним днем, як отой коник, що он у канаві сюрчить. Я так жити не хочу. Я хочу пити «мартіні» не тільки в барі для іноземців, а й у себе вдома, беручи його з бара-тумбочки...
— Грак, ви мене ошелешили. Ви навіть гірший, ніж я уявляв. І ви мрієте стати аристократом? О Грак! Ви мене вбили! Звідки це у вас? — мовив Сідалковський, піднімаючись з землі.— Мені дуже приємно чути про ваш аристократизм, в якій би формі він не проявлявся. Нашого полку прибуло. Жаль, що трохи з гіршими даними і манерами.
— Ти дуже високої думки про себе... Для чого ж ти створений?!