«Аристократ» із Вапнярки
- Автор: Чорногуз Олег Федорович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - ««Аристократ» із Вапнярки». Краткое содержание книги:
— Мене золото, як і діаманти, Грак, не цікавлять. Я романтик. Романтики від життя чекають тільки пригод. Де ваш татусь, якщо не секрет?
— Поїхали з Зосею на товчок.
— Це похвально. Ви умовили їх чи примусили до цього, Грак? Пардон, віднині Грак тире Чудловський. Так вам, здається, більше подобається?
— Ніскільки...
— Не брешіть, Грак. Маленьким людям завжди подобається, якщо їх мають за трохи більших, ніж вони є насправді.
— По собі знаєш? — зло посміхнувся Грак.
— Це не гра в лотерею, уточнювати не будемо,— він витяг карту, ніжно розгладив її і сказав: —Отож беріться за інструменти, Грак, і вперед.
Євмен звалив на плечі кирку, лопату, лом і покірно поплентався в сад за Сідалковським.
— Ось тут. Починайте від першого куща... Хай вам допомагає бог, бо я, Грак, допомогти не можу.
Грак майстерно поплював на долоні рук і взявся за держак лопати.
— Ви розпочинаєте, як професіонал,— похвалив його Сідалковський.— По всьому видно, у тестя ви без роботи не сиділи.
Грак (для економії паперу писатимемо, як і раніше, просто Грак, а не Грак-Чудловський, бо й нашого героя, окрім паспортного стола і відділу кадрів, ніхто інакше й не називав) працював, треба віддати йому належне, не так як у «Фіндіпоші», і аби побачив його в ці хвилини Стратон Стратонович, то ніколи б не сказав: «Ну й бух-гал-тер!»
— Беріть углиб,— порадив йому Сідалковський.— Плата однакова. Раджу швидше зариватися в землю! За методом крота.
Сонце піднімалось над Кобилятином-Турбінним і золотило Гракові вуха з синіми прожилками. «Чудесна прикмета,— подумав Сідалковський.— Сьогодні він точно щось викопає».
Незабаром канава, вирита Граком між кущами смородини, здавалася Сідалковському добрячою траншеєю. У ній під час бою міг би розміститися піхотний батальйон з усіма його вогняними точками, живою силою і технікою. Грак бігав би по ній, не ризикуючи не тільки головою, а й тім'ям. Навіть коли б те тім'я посадили на держак лопати.
— Грак, ви талант! — посміхнувся Сідалковський, дивлячись, як той вмивається потом.— Тепер вам треба закріпитися на зайнятих позиціях, перепочити, а згодом іти далі. Чи не так, Євмене Миколайовичу?
— Сідалковський, ти ледар. Чи ти знаєш, що ледарі швидше вмирають? Це уже вчені дослідили.
— Такі, як ви?
— Ні, солідніші.
— Що ти маєш на увазі під солідністю. Зовнішність, стаж, вік?
— Ех, Сідалковський,— кидаючи позад себе землю, схожу на сірку в поросі, докоряв йому Грак.
— Ви забуваєте, Грак, що краще прожити тридцять років і їсти паюсну ікру, ніж сімдесят вісім і жувати сріблястого хека у власному соку.
Над околицею Кобилятина-Турбінного несподівано повис жайворонок і, затріпотівши крильцями, залився піснею.
— Грак, як ви дивитесь на цього небесного солов'я? Здорово працює і, уявіть собі, не за гроші. Не за гроші завжди краще виходить. А як ви вважаєте? Мовчите? Вам просто нічого сказати. Ось так і в людей, Грак. Нема справжніх небесних, я сказав би, від бога, солов'їв, вважайте— суцільний Альбіон: туман і нудьга. А я — як він, Грак, мені багато не треба: тільки б світило сонце, висіло блакитне небо, дзвеніли бджоли на мальвах і в синьому мареві виспівував жайворон. Я коли бачу цього птаха, Грак, то стаю в ту ж мить Сідалковським номер один. Ви за собою такого не помічали? Чи у вас живе тільки один товариш? У мені, Грак, чесно признаюсь, кілька: і один кращий за іншого. Про вас цього не скажеш. Про вас усе сказав Стратон Стратонович...
— А що він про мене сказав? — висунувся з-під землі Грак.
— Як? Ви й досі у блаженному невіданні? Він про вас сказав, що ви супергеній, Грак. Решту спробуйте дізнатися у когось іншого. Я вас не інтригую. Але й чужих цитат не повторюю. З чужих цитат роблю свої. Стратона Стратоновича не переробиш. Він не піддається переробці. Оригінал, у нього свій почерк.
Грак його не слухав. З чорного отвору на кущі, на стежку саду вилітала земля, перемішана з черепашником. Сідалковський згадав Ховрашкевича. Той, побачивши такий грунт, обов'язково сказав би: «То я вам так скажу: тут колись, у Кобилятині-Турбінному... То ви не смійтесь... Але тут таки було море... А може, навіть притока Дніпра... Погляньте, який черепашник!»
Раптом Грак вигулькнув на поверхню.
— Хух! Тут темно, як у шахті.
— Невдале порівняння, Грак. Ви в шахті ніколи не були...
— Ну, як у льоху...
— Це вже правдоподібніше... Ви це пізнали на самому собі, і в цьому вам можна повірити.
— Дай ковток води і засвіти «летючу мишу»...
— Скажіть,— підставляв сонячному промінню своє обличчя Сідалковський,— воду ви теж п'єте, як горілку, чи навпаки: горілку, як воду?..